— Після вчорашньої розмови я вирішив так: виспимось, а тоді побачимо. Не тому, що мені так хотілося. Я скільки б не спав, рішення свого не зречуся — проберуся на турецьку землю.
— І я з тобою! — рішуче заявив Гергей.
— Зрештою, війни зараз немає. А потім, хто його знає, може, нам і справді пощастить знайти якусь дірку і проникнути туди?
— Якщо наша спроба й закінчиться невдало, соромно нам не буде.
— А Тіноді візьмемо?
— Як скажеш, так і буде.
— А Янчі?
— Мати його не відпустить.
— Що ж, тоді поїдемо вдвох. Тіноді нехай лишається вдома. У старого вже сил немає тримати шаблю, скакати верхи.
— Як хочеш.
— Ми ж ризикуємо своїм життям. Шкода було б старого. Він зараз дуже потрібна країні людина. Йому сам бог велів мандрувати по країні і розпалювати в серцях угорців полум'я, що вже згасає. Він виливає в піснях весь біль нашого народу.
Двері раптом відчинились, і на порозі став Янчі.
В руках він тримав нагайку. На голові в нього був крислатий дебреценський повстяний капелюх, на ногах — жовті чоботи.
Мекчеї лише кинув погляд на Янчі, потім, ніби продовжуючи якусь оповідь, усміхнувся і махнув рукою.
— Ти чув, що той рудий заєць жениться! — Обернувшись до Янчі, пояснив: — Ти не знаєш його. А втім, Гергей, можливо, й розповідав про нього.
— Про кого? — байдуже запитав Янчі.
— Про Адама Фюреша.
— З ким же він одружується?
— З дочкою одного старого пана з дерев'яною рукою.
З обличчя Гергея враз відринула кров.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зірки Егера» автора Гардоні Г на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя Лев-в'язень“ на сторінці 18. Приємного читання.