Розділ «Частина друга Важко Буді, пропала Буда»

Королева підвелась і разом з вельможами величаво підійшла до вікна, що виходило на подвір'я. Коли вона проходила повз Гергея, він відчув тонкий аромат жимолості; так само була напахчена і Віцушка.

Охоронець відсунув важку портьєру, що закривала вікно, й до зали увірвалося сонячне проміння. Королева глянула вниз, приклавши дашком долоню до очей.

Там стояли три прекрасних невисоких скакуни в дорогій східній збруї, оздобленій золотом. Довкола них юрмився двірцевий люд, порозкривавши роти від зачудування.

Королева перемовилася кількома словами із ченцем.

Чернець повернувся до посла:

— Її величність зворушена і з вдячністю приймає подарунки милостивого султана, а також подарунки принців. Передай своєму повелителю, милостивому султанові, щоб він визначив час, коли зможе прийняти наших посланців, які передадуть всемогутньому падишахові вдячність від їх величності королеви й королевича.

Королева кивнула головою і вже зібралася йти у свої покої. Одначе ага ще не все сказав:

— Усі ці подарунки,— мовив він з тонкою усмішкою,— всемогутній падишах посилає тільки як символ того, що він вважає королевича Яноша Жигмонда своїм сином, а всемилостиву королеву — своєю донькою. Найбільшою радістю для нього було б глянути на його величність маленького короля і вшанувати батьківським поцілунком сина свого друга-небіжчика.

Королева зблідла.

— Із цієї причини,— вів далі посол,— всемогутній падишах просить всемилостиву королеву посадити малолітнього короля разом з нянькою в карету і відпустити до нього в супроводі належного почту.

І він наголосив «належного почту». Тоді цього ніхто не зрозумів. Все стало зрозумілим тільки наступного дня.

Королева пополотніла і відкинулася на спинку трона, щоб не зомліти.

По залі пройшов гомін жаху.

Гергей похолов.

— Що він сказав? — пошепки запитав Мекчеї.

— Я не розібрав,— відповів Золтаї і звернувся до Гергея:— А ти зрозумів? Ти, мабуть, краще знаєш латину?

— Я зрозумів,— відповів Гергей,— я поясню тобі.

Та перше ніж він устиг вимовити хоч слово, знову залунав голос турецького посла:

— Нема підстав чогось боятися. Всемогутній падишах страшний тільки для своїх ворогів, а для добрих друзів він добрий друг. Між іншим, всемилостива королево, він і сам би приїхав засвідчити свою повагу й доброчинність, але закони нашої віри забороняють це.

Він перервав свою промову, чекаючи відповіді ченця або королеви. Проте ніхто не зронив ні слова.