Розділ «Частина друга Важко Буді, пропала Буда»

Балінт Терек обернувся до витязя, що їх супроводжував:

— І недаремно привіз, от побачите!

Солдати лишилися на подвір'ї. Балінт Терек і Гергей піднялися широкими мармуровими сходами.

Вартовий узяв на караул алебардою і показав праворуч:

— Її величність звеліла пройти у тронний зал.

— Тоді можеш іти зо мною,— сказав Балінт Терек Гергею.— Тримайся від мене метрів за чотири-п'ять. Стій струнко! Ні з ким не розмовляй! Не кашляй, не плюй, не позіхай, тримайся гідно, як личить пажу!

Стеля в палатах висока, стіни пофарбовані, прикрашені різьбленням, виблискують золоті герби з коронами. Двері широкі, великі, стеля розписана срібними зірками. Червоні пухнасті килими поглинають звуки кроків...

Від усієї цієї розкоші у Гергея у голові запаморочилося. Йому здав; лося, що в кожному кутку стоїть якийсь коронований привид і нашіптує йому: «Ви ступаєте слідами королівських ніг! Цим повітрям дихали королі!»

У тронному залі вже зібралися п'ятеро вельмож, одягнених по-святковому. За ними стояли пажі й молоді офіцери. Біля трону — кілька охоронців з алебардами. На троні ще нікого не було.

Стеля цієї зали була склепінчаста, обтягнута шовком кольору цикорію. На ній намальовано небозвід з тим самим розташуванням зірок, яке було на той час, коли угорці обрали своїм королем Матяша.

За троном на стіні висів величезний багряний килим з вигаптуваним золотом державний гербом. В середині державного герба було зображено родовий герб Запої — щит, який підтримують ангели, і на ньому два білих однорогих коня і два вовки; над щитом — білий польський орел (правда, орел цей стосувався герба королеви).

Двірцевий лейтенант підійшов до Балінта Терека і сказав:

— Її величність просять вас до себе.

Гергей лишився у гурті пажів і дяків.

Він звернувся до двох юнаків, що стояли поряд з ним і перемовлялися між собою:

— Мене звуть Гергей Борнемісса, я паж Балінта Терека.

Русявий юнак з веселим обличчям подав йому руку.

— Іштван Золтаї, з війська пана Ватяні.

Другий — кремезний хлопець з короткою шиєю — стояв, схрестивши руки, дивився поверх голови Гергея.

Гергей обурено подивився на нього (цей панич з бичачою шиєю ще, чого доброго, зневажає його!).