Розділ «Частина друга Важко Буді, пропала Буда»

І тут він помітив Гергея.

— Дозволь, брате, спершу перемовитись з моїм прийомним сином... Гергею, заходь!

Юнак ні живий ні мертвий зупинивсь як укопаний перед двома вельможами. Балінт Терек дивився на нього, насупивши брови:

— Вдома щось трапилося?

— Ні,— відповів Гергей.

— Від нас ти поїхав із священиком!!!

— Так,— відповів Гергей і зблід.

— А як це ви попали в неволю? Чого помер панотець Габор? Мої сини теж були з вами?

— Ні.

— То як ви попали до турків?

У розмову втрутився старий Вербеці.

— Ну, ну, брате Балінте,— мовив він добродушно своїм низьким голосом,— не кричи так на бідну дитину. Бачиш, він зі страху слова не вимовить.

Вербеці сів у чорне шкіряне крісло, що стояло посеред кімнати.

Зачувши слово «зі страху», хлопець отямився, ніби йому хлюпнули в обличчя водою.

— А так...— відповів він раптом хоробро,— ми хотіли висадити в повітря турецького султана.

— Per amorem![34] — жахнувся Вербеці.

Балінт Терек і сам отетерів.

А хлопець, набравшись духу, розповів геть усе: як вони привезли з собою порох, як замінували путівець і як панотець Габор сплутав султана з яничарським агою.

Вербеці сплеснув руками.

— Яка легковажність! Яку дурницю ви придумали, сину мій!