Розділ «Частина друга Важко Буді, пропала Буда»

Благослови, боже, коня і його голодне черево! Стій собі й смикай залюбки коня за вуздечку, вдаючи, що треба повертати туди й сюди норовистого огира! Яке щастя, що можна стати, спиною до панів, що захопилися розмовою!

Ось уже зовсім близько чути цокіт підків і звуки бесіди. А старий кінь то забіжить уперед, то крутиться довкола господаря, приковуючи його увагу.

Виявляється, часом і вітер може прислужитись. Він прилетів зі сходу й підняв над дорогою завісу з жовтої пилюки. Крізь неї видно було тільки одне: якийсь хлопчина морочиться на моріжку із норовистим сірим конем. Певне, німці залишили коня без догляду, нехай собі забирає, не шкода!

Гергей з полегкістю зітхнув, коли пани проїхали повз нього і ніхто не крикнув: «Гергею, синку мій!»

Він знову виліз на коня. Спочатку ліг животом на спину, затим перекинув ноги і, обернувшись, став дивитись на колони воїнів.

Лише по тому він звернув увагу на те, що піші солдати в синьому одязі скуті ланцюгами. Одежа на них подерта, волосся брудне, обличчя бліді, виснажені. Серед них не видно жодної старої людини, зате багато поранених. Обличчя одного високого бранця, одягненого в якесь жалюгідне лахміття, розпухло і все в синіх і червоних саднах, лише одне око світилося.

Чи це часом не Балінт Терек вгатив йому по переніссю?

11

Гергей уперше в житті бачив Буду.

Безліч веж, високі мури, в бік Пешта спускається тінистий королівський парк. Гергей наче опинився в казці.

То оце тут і жив король Матяш? Тут жив король Лайош? І тут живе, милуючись цим, його маленька Ева?

Біля брами стояв стражник з алебардою, але він навіть не глянув на Гергея.

Юнак їхав прямо, нікого не розпитуючи. Він поглянув на королівське подвір'я, на великий круглий басейн з мармуру. Потім зупинився на майдані Святого Дьєрдя. Його увагу привернули великі гармати на колесах. Гармати були закіптюжені, незграбні. По обліплених грязюкою колесах було видно, що їх недавно відбили у німців, може, навіть тільки вчора.

— Доброго дня, пане витязь,— звернувся він до стражника, який вартував біля гармат.— У німців узяли гармати, еге ж?

— Так,— гордо відповів чорнявий солдат.

Гергей знову глянув на грізну зброю. Три гармати були такі великі, що їх і двадцятьма волами не зрушити з місця. Жерла гармат пахли порохом.

— Пане витязь,— мовив знову Гергей,— ви не знаєте старого Цецеї з дерев'яною рукою?

— Чому ні, знаю!

— А де він живе?

— Он там, унизу,— відповів солдат, киваючи головою на північ.— На вулиці Святого Яноша.