Розділ «Частина друга Важко Буді, пропала Буда»

— Не спи,— тихо сказав Хайван.— Я хочу тобі дещо сказати.

— Встигнемо побалакати завтра.

— Ні. Я хотів би сьогодні все вирішити.

— Тоді кажи хутчіш.

— Трошки почекаємо, поки місяць засяє ясніше.

На тому місці, де розташувалися бранці, хтось заворушився. Від групи озброєних вартових відділилося п'ять темних тіней.

Це були нові невільники. П'ятеро чоловіків і одна жінка.

— Пустіть мене до султана! — гучно крикнув по-угорськи хтось із чоловіків.— Я не німець! Німці — собаки! А мене ви не смієте чіпати! Угорці не вороги туркам. Як ви смієте зі мною так поводитися?

Але турки не розуміли, що він говорить, і коли бранець зупинявся, вартові підштовхували його в, спину.

Неподалік від Гергея була маленька галявина. Туди привели новоприбулих.

Побачивши, що ніхто його не слухає, угорець став бурчати вже тихіше.

— Бог би скарав тих свиней-басурманів! І ще сміють заявляти, що вони друзі угорців. Дідькові лисому вони друзі, а не угорцям! Дурень той, хто їм одразу повірить, дурень і той, хто їх сюди запросив! А щоб вони провалилися разом із своїм султаном, грабіжники!

Жінку одразу ж відвели туди, де стояли воли й бики, що тягли гармату. Четверо чоловіків, що залишилися, мовчки сиділи на траві.

Це були німецькі солдати. На грудях одного з них блищав металевий панцир. На голові ніякого убору, довге волосся розкуйовджене.

Гергей звернувся до угорця:

— Звідки ці? З-під Буди тікали?

— Мабуть,— відповів угорець.— Я зустрівся з ними вже тут, у винограднику...

Гергей лише тепер роздивився, що угорець, який розмовляв гучним голосом, був худорлявим невисоким чоловіком з круглою бородою.

— А ви самі з Буди?

— Звісно, що звідти. Краще б я там і сидів.