Розділ «Частина друга Важко Буді, пропала Буда»

— Хто ти такий?

Юнак підвівся.

— Я — раб,— відповів він скрушно.— Я тільки хотів спитати... Як це сталося, що ви живі?

— А чому б мені не жити? — відповів, смикнувши плечем, турок.— Чого б я не мав жити?

— Я чув, ніби вас повісили.

— Мене?

— Так, вас. Дев'ять років тому один священик у лісі на горі Мечек.

Турок, зачувши слово «священик», широко розкрив очі.

— А де тепер цей священик? Що тобі відомо про нього? Де він живе? — І Юмурджак схопив юнака за плечі.

— А ви щось погане хочете йому зробити? — пробелькотів юнак.

— Та ні,— відповів турок уже лагідніше.— Навпаки, я хотів би подякувати йому за те, що він змилувався наді мною.— І він поклав юнакові руку на плече.— То де ж цей священик?

— А ви хіба йому не віддячили за те? — запитав Гергей.

— Все сталося так раптово,— розвів руками Юмурджак.— Я думав, він жартує.

— То він замість повісити, відпустив вас?

— Так, по-християнськи. Я тоді ще цього не розумів. Згодом я довідався, що християнська віра велить прощати.

— А ви тепер зробили б йому добро?

— Зробив би. Я не люблю залишатися в боргу. І гроші звик повертати, і за добро платити добром.

— Що ж, тоді я вам скажу, що священик зараз тут,— мовив юнак.

— Тут? У таборі?

— Еге ж. Він бранець султана. Його звинувачують у тому, що він підклав міну на мечекській дорозі.