— Тобі не дали поїсти? — запитав його Гергей.
— Поки що ні,— відповів турок.— Спершу годують яничарів. Я ж уперше в такому поході.
— А раніше ти ким був?
— Табунником. Я стеріг табун слонів у Тегерані.
— Як тебе звати?
— Хасан.
Поряд з ними на траві сидів ще один яничар. Він тримав у руці шматок вареного м'яса і їв, зрізаючи його з кістки. Яничар заговорив:
— Ми його просто Хайваном звемо, бо він бидло.
— Чого ж це він бидло? — зацікавився Гергей.
— А тому,— відповів яничар, пожбуривши кістку,— що він коли і спить, то бачить себе яничар-пашею.
7
Гергей витягнувся на траві, підклавши руки під голову. Його долала втома, але спати він не міг. В голові крутилася одна думка: як врятуватися.
Він побачив, що Хайван знову вернувся і, плямкаючи, вмостився біля нього. Видно, йому перепала бараняча ніжка з чийогось казана.
— Невірний,— мовив Хайван, штовхаючи юнака коліном,— якщо ти голодний, я принесу й для тебе.
— Дякую,— відповів юнак,— я не голодний.
— Відтоді як тебе схопили, ти ж іще нічого в рот не брав.
— Кажу тобі, що я не голодний.
Велетню, очевидно, незвично було чути, що хтось відмовляється від їжі. Він похитав головою:
— А я завжди голодний.— І продовжував плямкати.
Гергей опустив голову на руки і задивився на місяць, його світло заливало своїм сяйвом голову одного з вартових, що стояв кроків за тридцять. Силует цього турка нагадував тінь єпископа у високій шапці. Спис у його руках здавався підставкою місяця.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зірки Егера» автора Гардоні Г на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Важко Буді, пропала Буда“ на сторінці 26. Приємного читання.