Розділ «Частина друга Важко Буді, пропала Буда»

— Це прийомний син Балінта Терека,— відповів Туліпан запобігливо.

— Отого енінгського[25] пса?

— Його, ваша величність.

— А оце хто? — показав султан на священика.

Старого підтримували під руки двоє яничарів. Голова його безсило звисала. Кров скапувала з рота просто на груди. Важко було сказати, чи він непритомний, чи вже помер.

Туліпан глянув на священика.

Один з офіцерів схопив панотця Габора ззаду за волосся і підняв йому голову, щоб Туліпану було видніше.

— Цей проклятий мені незнайомий,— відповів Туліпан.

— А школяр теж не знає його?

Гергей похитав головою.

Султан глипнув на юнака, затим знову звернувся до Туліпана:

— Що це був за вибух?

— Ваша величносте,— відповів Туліпан,— ми ось з цим школярем збирали в лісі гриби. А як почули музику, поспішили сюди. Я, негідний порох твоїх ніг, тільки й чекав того моменту, коли ти проїжджатимеш, щоб крикнути: «Рятуйте мене!»

— Отже, про вибух ти нічого не знаєш?

— Хай мені не зазнати блаженства в раю правовірних, коли я брешу!

— Зніміть з нього кайдани,— наказав султан.— І надіньте їх щеняті на ноги.— Потім він глянув на священика: — А цього пса нехай візьмуть під свій нагляд лікарі. Я хотів би, щоб він признався у всьому скоєному!

Султан знову сів на коня. Сини приєдналися до нього, і в супроводі варти й башів вони поскакали до місця вибуху.

Поки на Гергея надівали кайдани, він бачив, як священика поклали долілиць на землю і поливали йому обличчя й груди водою з бурдюка. Так змивали з нього кров.

Тим часом Гергея закували в кайдани і відвели до гурту бранців. Юнак був блідий, як смерть, і весь тремтів.

За чверть години Туліпан опинився біля нього. Він уже був у синій яничарській одежі, на голові стирчав білий ковпак, ноги були взуті в червоні сап'янці. Розмахуючи кулаками, він люто кричав на Гергея: