Розділ «ГРОБНИЦІ АТУАНУ»

— А ще в підземеллі Гробниць зберігаються незліченні скарби. Мені про них Тар оповідала. Там стільки різного добра, що вистачило би наповнити хоч десять храмів Богокороля! Адже золото й інші щедрі пожертви стікалися сюди віками... І все це багатство поховане у підземних коморах і скарбницях. Мене ще туди не водили, але я однаково знаю, як виглядають ці таємні сховища. Вони є скрізь — і під Тронною Залою, і в інших закутках Гробниць. Їх з'єднують тунелі Лабіринту — велетенського міста мертвих, у якому повно золота, старовинної зброї та обладунків, а ще більше — порохнявих кісток і років безмовної темряви.

Арха говорила так, ніби перебувала в стані трансу. Манан не зводив із неї очей. І хоча на його обличчі завжди читався боязкий смуток, проте зараз стражник виглядав іще сумнішим, ніж зазвичай.

— Так, — погодився він, — і ти — володарка всього цього. Мертвих кісток і безмовної темряви...

— Але поки що мені показали тільки те, що знаходиться на поверхні. Я й досі не знаю дороги до підземних скарбниць, хоча іноді мені натякають про їхнє існування. Годі вже поводитися зі мною, як з дитиною! Я хочу нарешті побачити свої володіння!

— Ти справді ще надто юна, — хрипко промовив Манан. —Але хтозна, може, вони бояться ще чогось... Так чи інакше, а Гробниці належать тобі. І кожен смертний у твоєму храмі мусить уважати, щоб не розгнівати Безіменних.

Арха мовчала, хоч її обличчя пашіло від збудження. Манан знову показав їй життя з несподіваного боку. Тар і Косіль завжди видавалися такими грізними — дівчина й не уявляла, що вони можуть чогось боятися! І все ж Манан мав рацію: жриці з острахом ставилися до сил, яким служила вона, Арха, й намагались уникати володінь пітьми, щоб не потрапити у пащу Безіменних...

Зараз, крокуючи стрімкою звивистою стежкою до Тронної Зали, дівчина знову пригадала пам'ятну розмову з Мананом і збадьорилася духом. Байдуже, що їй судилося побачити у храмі — Арха все одно не злякається і знатиме, що потрібно робити.

Косіль дріботіла позаду, пояснюючи:

— Одним із обов'язків моєї повелительки є принесення в жертву в'язнів, злочинців шляхетного походження, які скоїли блюзнірство або зрадили ясновельможного Богокороля.

— Або зневажили Безіменних, — уточнила Арха.

— Воістину так. Утім, доки Поглинута не дійде повноліття, їй не слід мати справу зі смертю. Але ти вже доросла, а в Кайданній темниці скніють в'язні, яких прислав Богокороль із Авабата...

— Я й не знала, що в'язні вже тут. Чому мені не сказали?

— Їх привозять уночі, потай від стороннього ока — такий-от звичай... До темниці веде потайний тунель. Ми потрапимо до нього, звернувши на цю стежку під стіною.

Вони рушили вздовж високого кам'яного муру, що тягнувся за Тронною Залою, оперізуючи Гробниці. Стіну вимурували з просто-таки велетенських брил — найменші камені були завбільшки з людину, а деякі валуни навіть не вдавалось охопити поглядом. Брили були щільно припасовані одна до одної. Щоправда, подекуди в мурі зяяли чималі діри, під якими лежали купи дрібної жорстви. Минало століття за століттям, з року в рік спеку літнього полудня змінювали морозні зимові ночі — певна річ, камінь не міг вічно протистояти руйнівному впливу часу та довкілля...

— До речі, перелізти через Могильний мур не так уже й складно, — зауважила Арха, проходячи повз один із виломів у стіні.

— Щоби відбудувати мур, нам бракує робочих рук, — відповіла Косіль.

— Зате досить стражників, які його пильнують!

— Так то ж раби! Їм не можна довіряти...

— Дарма! Коли вони боятимуться покарання, на них можна буде покластися.

— І як же ми маємо їх карати? — Косіль не раз напучувала Арху, як належить відповідати на це запитання, і знала наперед, що скаже їй дівчина.