Розділ «ГРОБНИЦІ АТУАНУ»

— Все поглинули Вони! — відлунням обізвалася дівчинка. Відтоді, як їй виповнилося шість років, вона повторювала це щодня.

Тар стримано схилила голову, а відтак вклонилася й Косіль, відклавши убік скрутень очерету. Арха не відповіла на їхні поклони, але покірно повернулася і пішла геть. День добігав кінця: залишалося тільки повечеряти, прочитати вечірні гімни, накласти на двері священні слова і відбути щоденний Ритуал Несказанного, після завершення якого дівчата вирушали до своєї спальні і, доки не згасала єдина свічка, грали в різноманітні ігри. А відтак, уже вклавшись спати, вони ще довго перешіптувалися в темряві.

Утім, Арха після Ритуалу, як завжди, подалася до Малого Дому, де вона ночувала сама. Нічний легіт приємно торкався її чола. У чистому весняному небі густо, наче стокротки на смарагдовому моріжку, висіялися зорі. Але дівчинку не обтяжували спогади про квіти чи зелені галявини. Та й у небо вона не дивилася.

— Агов, мала!

— А-а-а... Це ти, Манане?.. — мляво озвалася Арха.

З темряви виринула дебела постать стражника. Його лиса голова виблискувала під зоряним небом.

— Тебе покарали?

— Ти ж знаєш, що мене не можна карати.

— Що правда, то правда.

— У них на мене рука не підніметься! Вони не сміють!

Здоровенний, вайлуватий стражник завмер, опустивши руки. Коли він підійшов ближче, Арха відчула запах дикої цибулі, яким сьогодні відгонила просякла потом і шавлією Мананова сутана.

— Хай-но тільки спробують мене зачепити! Я — Арха! — пронизливо та гнівно вигукнула дівчинка і несподівано заридала.

Манана не здивував цей вибух почуттів, він лагідно пригорнув малу до себе, погладив її заплетене волосся.

— Ну годі, годі, бджілко!..

Хрипкий голос старого відлунював у його широких грудях. І хоча сльози дівчинки незабаром висохли, однак вона продовжувала тулитися до Манана, немов боялася впасти.

— Бідолашка, — зітхнув стражник і, підхопивши малу на руки, поніс до Малого Дому. Біля порога він опустив її на землю.

— З тобою все гаразд, крихітко?

Арха мовчки кивнула і зникла у темряві за дверима.

В'ЯЗНІ

Косіль важко ступала коридором Малого Дому. Небавом її висока огрядна постать заступила двері кімнати. Приклякнувши на одне коліно, жриця схилила голову (при цьому на її гладких круглих боках одразу випнулися широкі брижі сала).