Розділ «Частина перша»

— Вивантажувати речі! — гучно скомандував Кузьмін.

Галка ступила вперед.

— Це ми тут житимемо?

Кузьмін кивнув, нетерпляче глянув на годинник.

— Тю-ю, та тут же самий степ...

— Їхали, їхали і... приїхали! — знову загаласували дівчата.

Кузьмін насупився.

— P-розмови! Це вас, власне кажучи, не стосується, зрозуміло? Що?

— Аж ніяк незрозуміло,— Галка набрала дурнуватого вигляду й випросталася, як по команді струнко. Але очі її досить нахабно косували на старшого вихователя.

— Що незрозуміло?

— Чому не стосується, що стосується?

— Галко, чи тобі не соромно! — обурилася Наталка.

— Зажди, зажди, Наталочко,— тихо промовив Кузьмін, пильно розглядаючи Галку.— Отже, незрозуміло? Так, так, Ляхова, дурника вирішила корчити? Начувайся, я тобі цю демонстрацію ще пригадаю...

— А чому? Ви ж самі запитали: зрозуміло? А як незрозуміло? — безвинним голосом виправдувалася Галка.— Вже й спитати не можна...

— Ой, Лях, відчайдушна,— захоплено прошепотіла Ніна.

— А Микола Іванович говорив, що нас усе стосується,— стиха докинула Анка.

Кузьмін випростався, розправив плечі й поволі обвів поглядом дівчаток, що юрмилися біля дверей вагона.

— Ну, то кому ще незрозуміло, здається, Чистовій? Га?

Анка мовчала, опустивши долу очі й покусуючи губи.

Кузьмін осміхнувся і відшукав очима Зорку, яка боязко ховалася за Анчиною спиною.