Розділ «Частина перша»

— Карти під замком. Усе зрозуміло?

— Зрозуміло,— скрушно відказав Петрусь і підштовхнув ліктем Сашка. Скільки років минуло, а все пам'ятає Коля-Ваня...

...Коли Сашко й Петрусь навчалися ще в третьому класі, в Іспанії точилася війна з фашистами. Сашко запропонував своєму однокласникові й другові Петрові Зайцю втекти в Іспанію — на допомогу республіканцям.

Петрусь згодився одразу, не вагаючись.

— Хіба ми з іншого тіста ліплені? — палко підтримав він.— Громадянська війна закінчилася до нас, а в Іспанії люди он як потрібні!

На вокзалі хлоп'ята причаїлися за штабелем дров коло будки стрілочника. Тут не так дуло. Мокра земля надвечір змерзлася, холодно потріскувала під ногами крижинками. На дровах кошлатим шаром лежав іній.

Хлоп'ята тулилися один до одного. Вітер задував у рукава, судомив спини.

— Хай йому дідько, холоднеча яка! — не стримався Петрусь, од холоду цокаючи зубами.— А в Іспанії зима буває?

— Ні,— сказав Сашко,— там спека знаєш яка!

— Пощастило іспанцям,— зітхнув Петрусь.— Ти бачив море?

— Ні.

— От і я не бачив. Кажуть, воно в тисячу разів більше за річку, аж берегів не видно. Брехня, мабуть. На чому ж тоді земля тримається по краях?

— На воді,— сказав Сашко.

— Хе! Підставляй жмені! На річці земля за мости тримається. Їй-їй! А ти як гадав? Ой, холоднеча яка! Аж сил не стає... Сашко, гайда на вокзал, погріємося. Коли ще поїзд той прийде!

Хлопці заховали наволочку з сухарями під дрова і клуса припустили на вокзал.

Там їх і здибав Микола Іванович.

Вони доїдали морозиво на останні десять копійок, коли Микола Іванович підійшов до них і мовчки став поруч.

Сашко перший побачив директора. Він поклав у рот рештки морозива і завмер, корчачись від пекучого холоду в роті.

— В Іспанію? — запитав Микола Іванович.

Петрусь кивнув. Біле лице його порожевіло й вкрилося крапельками поту.