Розділ «Частина перша»

— Будницька, а мені?

Зорка відломила і їй. «Байдуже,— подумала вона,— ще ціла половинка лишилася».

Нінка тільки зітхнула.

— Ти молодець, Зорко,— сказала Галка, спішно ковтаючи коржик, і діловито похвалила: — Ловко поміняла! Ще дай!

— Не дам.

— Не даси?!

Наталка скорчила гримасу й одразу відступилася од Зорки, ніби боялася забруднитися.

— Ти що?! — раптом дуже природно жахнулася вона, сплеснувши руками.— Збожеволіла. Плаття проміняла! Цього ж не можна!

— Зажди! — швидко сказала Галка, переводячи жадібний погляд з банки молока на гнівну Наталку.— Чого ти, справді? Ну, проміняла людина, ну й що тут такого?

Зорка вдячно глянула на Галку. Виручає все-таки. І з чого Даринка взяла, що Галка лиха?

— Ти, здається, забуваєш, що я староста,— докірливо кинула Наталка.

Галка досадливо поморщилась. Огледілася навкруги. Нінки біля вагона не було. Дівчата навіть не помітили, коли вона зникла.

— Зорко, давай навпіл, а ми виміняємо — тобі дамо,— діловито запропонувала Галка.— Еге ж, Наталю?

Наталка зам'ялася, невпевнено похитала головою.

— А якщо дізнаються?

— Та облиш ти! Давай, Зорко, ти для нас, ми для тебе...

Зорка зраділа. Оце здорово! І Даринці молока більше дістанеться. Галка принесла кухлі. Вони поділили молоко порівну і всілися на порозі вагона. Наталя їла повільно, охайно, відщипуючи двома пальцями малесенькі шматочки коржика й запиваючи їх маленькими ковтками. Галка — швидко, не встигаючи пережовувати.

— Зоренько, а ти чому не їси? — лагідно поспитала Наталя.— Не хочеш?

— Авжеж, не хочу! — Зорка з жалем подивилася на молоко.— Це я Даринці.

Галка глянула спочатку на молоко, потім на Зорку.