Розділ «Частина перша»

Тітка випросталась, поправила хустку, що сповзла з голови, й наповнила казанок молоком. По вінця.

— Пий, двічі поранений,— похмуро сказала вона й схлипнула, — всю душу розбурхав, змію, щоб ти здоровий додому повернувся!

— Чудна ти, — червоноармієць позадкував і мало не наступив на Зорку. — Тьху! — спересердя докинув він. — Через тебе мало дівчину не роздавив.

Тітка опустила ображені очі на Зорку.

— Тобі що треба?

Зорка мовчки переступала з ноги на ногу.

— Відомо що, — сказала інша тітка, біля якої на рушнику височіла гора круглих рум'яних коржиків, і позіхнула, дрібно хрестячи рота. — Шпани цієї тепер розвелося не доведи господи, тільки й дивися — обікрадуть... Ану, геть звідси, іди геть!

Зорка відбігла вбік, та зовсім піти не могла. Бідон з молоком вабив її до себе, мов магніт.

— Звідки ти? — запитала понура тітка.

— З дитбудинку,— прошепотіла Зорка.

— Ех, і торгівля в мене сьогодні прибуткова! — неприязно дивлячись на Зорку, сказала тітка.— Мабуть, і посудини немає ніякої?

— Нема...— винувато обізвалася Зорка.

Тітка зітхнула, витягла з-під прилавка півлітрову скляну банку, подмухала в неї, витерла спідницею й хлюпнула в банку трошки молока.

— Держи!

— Та ти що, Клавдіє, задумала весь світ нагодувати? — обурено сказала тітка з коржиками.— У самої дома дрібнота по лавах повзає! Багатирка яка!

— A-а, один дідько! — махнувши рукою, сердито мовила Клавдія й закричала басом на Зорку: — Та бери ж, кому кажуть!

Зорка схопила банку, притисла її до грудей.

— Д-дякую...

Близький запах молока залоскотав ніс, ударив у голову теплим, парним рухом. Зорка стулила губи, зажмурилась і швидко сьорбнула один ковток, потім ще й ще, жалкуючи за білими краплями, що стікали по краях банки.

«Даринка тепер одужає»,— промайнуло в Зорчиній голові, і раптом усередині в неї усе похололо. Молока в банці не було. Зорка розгублено труснула банку. Відчай охопив її з подвоєною силою, ніби хтось чужий відібрав у неї молоко. Що тепер діяти? Вона повинна принести Даринці молока... Мусить!