Розділ «Частина перша»

— Молодці! От що значить, коли дружно взялися! Наталочко, тобі як старості оголошую подяку!

Наталка лукаво глянула на Генька і взялася в боки.

— Швидше, швидше! Чистова Анко, чого ти бабляєшся? Зорко, Лебідь Дарино, а ще менше ви не могли взяти?!

Анка Чистова — гладуха з товстими кренделиками кісок навколо вух — підвела до Наталки вилицювате обличчя з плескатим широким носом.

— Чого це ти весь час галасуєш? — осудливо сказала вона низьким голосом. — Узяла б та й допомогла. Язиком, звичайно, легше подяки заробляти, аніж руками.

— Що-о?! — ніби не вірячи вухам своїм, протягнула сторопіла Наталка. Вона зіскочила на землю й підійшла близько до Анки. Голубі лялькові очі її потемніли, звузились. — Нумо повтори, що ти сказала?!

— Що чула. Бридко дивитись, як ти зі шкури пнешся перед Крагою.

Дівчатка миттю покидали речі й збентежено обступили тих, що почали сваритися.

— А й правда, кричить і кричить!

— Гадає, коли староста, то краща за всіх!

— Ой, що буде! — вискнули в Зорки за плечима. Вона озирнулася. Білява Ніна аж навшпиньки стала, витягнувши лице вгору, наче повітря нюхала.

У коло промкнулася Галка.

— Ти чого, Чистова? Духопеликів закортіло?

— Це несправедливо! — не втрималася від обурення Даринка. — Ніна — найслабкіша — й та носить речі, а ти, Наталко, старша за всіх, а байдикуєш. Та ще гримаєш на всіх...

Чорні Галчині очі заіскрилися веселістю.

— Ти диви, Балерина розійшлася! Тьху ти, ну ти, ніжки гнуті! А оце бачила? — Галка тицьнула Даринці під носа стиснутий кулак, але Анка перехопила Галчину руку й відштовхнула.

Наталка сполотніла.

— Що ви, дівчатка... — злякано озираючись, забелькотіла вона, — я ж староста... старості належить командувати...

— А ми тебе не обирали, — відрізала Анка.

Від вагона хлопчиків уже бігла Віра Іванівна. Уздрівши виховательку, Наталка розштовхала дівчаток, що оточили її, скочила на ящик і залементувала: