Розділ «Дещо про Кассандру»

Зала якраз була переповнена людьми, коли ефектна рудоволоса жінка, якій мене ще не представили, почала викрикувати:

«Фігуративне лайно!»[22]

Я вів розмову з художнім критиком «Дейлі Телеграф» і ми обидва озирнулися.

Він запитав:

— Знайома?

— Та ніби ні, — відповів я.

Жінка продовжувала дерти горлянку, не зважаючи на те, що звуки вечірки вже стихли. Вона вигукнула: «Нікому не цікаві ці помиї! Нікому!» Після чого сягнула рукою до кишені свого пальта, дістала пляшку чорнил, вигукнувши: «Спробуй тепер це продати!», і виплеснула їх на картину «Захід сонця на озері Віндермір». Чорнило мало темно-синій колір.

Пол якраз стояв поряд із жінкою. Він вирвав з її рук пляшку чорнил, мовивши: «Ця картина коштувала триста тисяч доларів, дівчинко». Беррі взяв її під руку і зі словами «Гадаю, поліції буде цікаво з вами познайомитися» повів жінку до свого кабінету. Вона кричала нам на ходу: «Я не боюся! Я пишаюся собою! Такі художники, як він, просто наживаються на вас, легковірних покупцях картин! Ви стадо овець! А це все — фігуративне фуфло!»

Потім вона зникла, а гості почали знову гомоніти і оглядати забруднену чорнилом картину, зиркаючи на мене. Чоловік із «Дейлі Телеграф» попросив мене прокоментувати ситуацію і розказати, що я відчув, побачивши, як зіпсували мою картину за триста тисяч фунтів. Я пробурмотів, що пишаюся бути художником, і сказав щось про швидкоплинну природу мистецтва, а він припустив, що сьогоднішній вечір можна вважати окремим проявом мистецтва, і ми погодилися, що прояв чи ні, а жінка була не зовсім сповна розуму.

Беррі повернувся і, рухаючись від групи до групи, пояснював, що Пол розбирався з молодицею, і що її подальша доля була в моїх руках. Гості все ще продовжували захоплено гудіти, коли він проводжав їх до дверей. Беррі при цьому вибачився, погодився, що ми живемо у вражаючі часи, і пояснив, що завтра галерея відчиняється у звичний час.

— Гарно все пройшло, — мовив він, коли ми залишилися у галереї вдвох.

— Гарно? Це була катастрофа.

— М-м… «Стюарт Іннес — художник, якому зіпсували картину вартістю триста тисяч фунтів». Мені здається, її треба пробачити, ти так не думаєш? Вона була твоїм товаришем по цеху, хоч і мала інші цілі. Часом для того, щоб піднятися на новий рівень, потрібен невеличкий поштовх.

Ми зайшли до підсобки.

Я запитав:

— Чия це була ідея?

— Наша, — відповів Пол. Він сидів у підсобці і пив біле вино з рудоволосою жінкою. — Ну, більшою мірою Беррі. Але для того, щоб це провернути, нам була потрібна гарненька акторка — і я знайшов її.

Жінка скромно всміхнулася: їй вдалось одночасно показати зніяковіння і самовдоволення.

— Якщо це не приверне до тебе увагу, на яку ти заслуговуєш, красунчику, — сказав Беррі, всміхаючись мені, — то годі й сподіватись на щось інше. Тепер ти став настільки важливим, що навіть вартий нападу.

— Але картина зіпсована, — зазначив я.