Розділ «Спляча і веретено»

Кров дівчини всмоктувалась у нитку, яка раніше була намотана на веретено, нитку, яка тяглася від веретена до клубка шерсті в руці старої.

Дівчина поглянула на кров, яка заляпувала її сукню, та на кров, що була на нитці, і тільки й сказала:

— Це ж був лише маленький укол.

Вона виглядала спантеличеною.

Шум на сходах гучнішав. Долинало повільне нерівне човгання, немов сотня сновид піднімалася кам’яними гвинтовими сходами із заплющеними очима.

У малій кімнаті ніде було сховатися, а вікно було лише вузьким прорізом у камені.

Стара, яка не спала вже чимало десятиліть, стара, яка колись була принцесою, мовила:

— Ти забрала мої сновидіння. Забрала мій сон. Тепер з мене годі.

Вона була дуже старою: її пальці стали вузлуватими, як коріння глоду. Її ніс видовжився, а повіки обвисли, проте в ту мить в очах старої з’явився молодий погляд.

Вона похитнулась, а тоді перечепилася і була б упала на підлогу, якби її не підхопила королева.

Вона віднесла стару жінку на ліжко, дивуючись, як мало та важить, і поклала на червоне покривало. Груди старої здіймалися і опускались.

Шум на сходах став іще гучнішим. На мить запала тиша, а потім зчинився такий галас, наче одночасно заговорило сто людей — здивованих, сердитих, спантеличених.

Вродлива дівчина тільки встигла вимовити:

— Але ж… — і від неї не залишилось нічого вродливого чи дівочого. Її обличчя видовжилось і стало непропорційним. Вона нахилилась до найменшого гнома і витягла з-за пояса його сокиру. Незграбно покрутила її і погрозливо підняла вгору зморшкуватими хирлявими руками.

Королева дістала свій меч (вістря леза було вищерблене і пошкоджене від колючок), але замість вдарити відступила крок назад.

— Прислухайся! Вони прокидаються, — сказала вона. — Вони всі прокидаються. Розкажи мені ще раз про молодість, яку ти в них вкрала. Розкажи мені ще раз про свою красу і могутність. Розкажіть мені ще раз, якою ви були розумною, ваша Темносте.

Коли люди дісталися кімнати на вершині вежі, вони побачили стару жінку, яка спала на ліжку, гордовиту королеву і гномів, які хитали головами і чухали потилиці.

Вони побачили і дещо інше, на землі: купку кісток, жмуток волосся, рідкого й білого, як нове павутиння, а ще старезне ганчір’я, припорошене густим шаром пилу.

— Подбайте про неї, — мовила королева, вказавши темним дерев’яним веретеном на стару в ліжку. — Вона врятувала вам усім життя.

Після цього вони з гномами пішли. Ні в кімнаті, ні на сходах ніхто не наважився їх спиняти, та й навряд хтось взагалі розумів, що сталося.