Розділ XXXIII

Балакучість їхня піднеслася ще вище. Містер Форд знов почав розповідати, як він уперше прочитав «Передзвін», а містер Ендс у той же час намагався ще раз описати, як зачарована цим оповіданням його племінниця, а вона ж не абихто — шкільна вчителька в Аламеді!

— Я прийшов одержати гроші за те оповідання, яке вам усім так подобається, — раптом одрубав Мартін. — Ви обіцяли мені заплатити п'ять доларів після надрукування.

На рухливому обличчі містера Форда відбилася щира готовність одразу ж вдовольнити вимогу автора, але, шугнувши до кишені, він повернувся до містера Ендса і заявив, що забув гроші вдома. Наскільки містер Ендс близько взяв це до серця, було ясно без слів, бо рука в нього так і сіпнулася, немов захищаючи бокову кишеню. Мартін зрозумів, що там не порожньо.

— Дуже шкода, — промовив містер Ендс, — але з годину тому приходив друкар, і я віддав йому все, що було в касі. Воно трохи легковажно з мого боку не запастися більшою сумою, одначе строк виплати друкареві ще не настав і його прохання видати аванс було цілком несподіване.

Містер Форд і містер Ендс запитливо глянули на містера Уайта, проте цей добродій тільки засміявся і знизав плечима. Його совість у всякому разі чиста: він прийшов сюди вивчати журнальну справу, а натомість вивчав грошову скруту. Йому самому не платили вже чотири місяці, але він знав, що редакція повинна спочатку задовольнити друкаря, а потім уже помічника редактора.

— Страшенно безглуздо вийшло, містере Ідене, що ви потрапили до нас саме в таку годину, — жваво мовив містер Форд. — Запевняю вас, це просто випадковість. Знаєте, що ми зробимо? Завтра вранці ми вам вишлемо чек поштою. Містере Ендсе, у вас, певна річ, є адреса містера Ідена?

Ну, звісно, у містера Ендса є адреса містера Ідена, і він вишле чек завтра вранці. Та хоч Мартін на банківських справах знався вельми туманно, проте чудово розумів, що коли чек можна вислати завтра, то так само можна видати його й сьогодні.

— Отже, все погоджено, містере Ідене. Завтра ви одержите чек, — сказав містер Форд.

— Але мені потрібні гроші сьогодні, а не завтра, — твердо відказав Мартін.

— Який нещасливий збіг обставин! От коли б ви прийшли якого іншого дня, — солодко заспівав містер Форд, але його перепинив містер Ендс, рухливі очі котрого свідчили про дратівливість характеру.

– І містер Форд і я вже пояснили вам, у чому річ, — гостро сказав він. — Чек ми вишлемо…

— Я теж пояснив вам, — не дав йому докінчити Мартін, — і досить ясно, що гроші потрібні мені сьогодні.

Мартін спалахнув од грубого тону секретаря, і він не спускав очей з цього джентльмена, певний, що каса редакції у нього в кишені.

— Це дуже сумно… — знову почав містер Форд.

Але тут містер Ендс нетерпляче ворухнувся, ніби хотів вийти з кімнати. Ту ж мить Мартін кинувся на нього і з такою силою схопив за горло, що сніжно-біла борода цього добродія, не втративши своєї бездоганної форми, задерлася до стелі під кутом у сорок п'ять градусів. Містер Уайт і містер Форд, охоплені жахом, мовчки дивилися, як їхнього поважного співробітника трусять, наче перський килим.

— Ану, добувай гроші, вельмишановний руйначу молодих талантів! — гукнув Мартін. — А то я сам їх повитрушую, усі до цента! — Потім, повернувшись до переляканих глядачів, додав: — А ви краще не втручайтеся, бо й вам перепаде.

Містер Ендс задихався і, тільки коли Мартін трохи послабив стиск, виявив готовність задовольнити його вимогу. Старий довго порпався в кишенях і нарешті вигріб звідти чотири долари й п'ятнадцять центів.

— Вивертай кишеню! — скомандував Мартін.

Випало ще десять центів. Мартін для певності перелічив удруге свої трофеї.

— Ну, тепер ваша черга! — крикнув він містерові Форду. — Мені треба ще сімдесят п'ять центів.