Розділ XXV

— Дуже багато я хотіла, — ще раз попередила вона.

— Нічого, нічого. Кажіть.

— Ну, от… — Марія по-дитячому глибоко зітхнула, лагодячись висловити найсокровенніше, чого вона жадала від життя. — Я хотіла б мати молочна ферма, гарна молочна ферма… Щоб було багато корів, багато земля і багато паша. І щоб недалеко від Сан-Леандро, — там моя сестра. Я продавала б молоко в Окленд і мала б сила грошей. Джо й Нік не пасли б корів, а ходили до школи. Може, вони змогли б стати гарні машиністи і служили б на залізниці. Атож, я б дуже хотіла молочна ферма.

Вона замовкла і глянула на нього блискучими очима.

— Ви її матимете, — швидко відказав він.

Марія кивнула головою і випила за здоров'я великодушного дарителя, хоч дар цей — вона була певна — їй ніколи не мати. Але він бажав їй добра від щирого серця, і вона в душі була йому вдячна, наче й справді одержала той дарунок.

— Так, Маріє, — сказав він, — Нік і Джо не пастимуть корів, усі ваші діти ходитимуть до школи й цілий рік носитимуть черевики. I ферма у вас буде, добряча ферма. I будинок, де жити, і стайня, ну й хлів для корів. Будуть і курчата, свині, городина, садок — одне слово, усе, що треба. А корів буде стільки, що доведеться найняти робітника, навіть двох. Вам уже нічого не доведеться робити, тільки про дітей дбати. А як нагодиться добрий чоловік, то й заміж вийдете й відпочиватимете, а господарювати буде вже він.

Щедро поділившися з Марією своїми майбутніми достатками, Мартін пішов заставляти свій єдиний пристойний костюм. Тільки безвихідна скрута могла довести його до цього, бо тепер він позбавив себе змоги бачитися з Рут. Іншого пристойного костюма у нього не було, а в тому вбогому, що мав, міг піти до різника, пекаря або до сестри, але про те, щоб завітати до Морзів, годі було й думати.

Він працював далі, почуваючи себе дуже нещасним, майже втративши всяку надію. Йому почало вже здаватися, що й другу битву програно і що хоч-не-хоч він муситиме стати на службу. Тоді б усі були задоволені — крамарі, сестра, Рут і навіть Марія, якій він заборгував за місяць. Два місяці він не платив за прокат машинки, і прокатний пункт вимагав або грошей, або назад машинку. Мало не в розпачі Мартін ладен був уже замиритися на якийсь час. Він пішов складати іспит на залізничного поштаря і, на свій подив, пройшов першим. Отже, посаду було йому забезпечено, хоч ніхто не знав, коли відкриється вакансія.

Але в один з найгірших його днів у бездоганній видавничій машині щось зіпсувалося. Певно, її погано змастили чи зіскочило якесь коліщатко. Якось уранці листоноша приніс йому тоненького конверта. Вгорі зліва стояв штамп «Трансконтинентального місячника». В Мартіна тьохнуло серце і від раптової кволості затремтіли коліна. Насилу дійшовши до своєї кімнати, він сів на ліжко, все ще не розкриваючи конверта, і в цю мить зрозумів, що й справді можна вмерти, несподівано одержавши щасливу звістку.

Певна річ, звістка тут щаслива. Рукопису в цьому тонкому конверті не було, значить, його прийнято. Мартін пам'ятав, що в «Трансконтинентальний місячник» він послав «Передзвін», одне з своїх «страшних» оповідань на п'ять тисяч слів. А що першорядні журнали платять одразу ж після прийому рукопису, то в конверті, очевидно, чек. Два центи за слово — двадцять доларів за тисячу; чек має бути на сто доларів. Сто доларів! Коли розривав конверта, в пам'яті постали всі його борги: 3 долари 85 центів — бакалійникові, 4,00 — різникові, 2,00 — пекареві, 5,00 — за городину; разом 14,85. Далі за кімнату 2,50 і за місяць наперед — 2,50; за прокат машинки 8,00 і за місяць наперед 4,00, разом 31,85. Крім того, треба викупити заставлені речі. Годинник — 5,50, пальто — 5,50, велосипед — 7,75, костюм — 5,50 (60 відсотків застави — та то дарма). Все разом — 56,10. Перед ним горіли огненні цифри — сума боргу і решта від сотні — 43 долари 90 центів. Коли він оддасть усе, що напозичав, і викупить усі свої речі, у нього в кишені ще бряжчатиме 43 долари 90 центів. До того ж за кімнату й за машинку буде заплачено наперед.

Тим часом Мартін вийняв з конверта надрукованого на машинці листа і розгорнув його. Чека не було. Він глянув у конверт, підніс до світла і, не вірячи своїм очам, розірвав його хапливим рухом. Чека не було. Він почав читати листа, швидко перебігаючи рядок по рядку, щоб крізь редакторські похвали його оповіданню дійти до суті — тобто до пояснення, чому не прислано чека. Пояснення такого він не знайшов і враз якось пригас. Лист вислизнув йому з рук, очі потьмяніли, і, впавши на ліжко, він з головою закутався в ковдру.

П'ять доларів за «Передзвін»! П'ять доларів за п'ять тисяч слів! Замість двох центів за слово — один цент за десять слів! А редактор ще й хвалить його оповідання! Чек Мартін одержить тільки тоді, коли оповідання буде надруковано. Отже, всі ці обіцянки платити щонайменше два центи за слово і то одразу, як рукопис приймуть, — брехня! Оця брехня й збила його з пантелику. Якби він знав це раніш, нізащо не писав би. Пішов би служити заради Рут. Мартін згадав той день, коли вперше почав писати, і жахнувся — стільки часу він згаяв. І все це, щоб заробити цент за десять слів! Певно, величезні гонорари деяких письменників, що про них він читав, — теж брехня. Усі відомості про літературну кар'єру, що їх він почерпнув із газет, брехливі, і у нього є доказ.

Номер «Трансконтинентального місячника» коштує 25 центів, а вишукана художня обкладинка засвідчує його першорядність. Це солідний, шанований часопис, він почав виходити задовго до того, як Мартін Іден на світ народився. На його обкладинці стало красуються слова великого письменника, що сповіщають про високу місію «Трансконтинентального місячника». Твори того письменника вперше побачили світ саме під цими обкладинками. І цей вельмиповажний, високонатхненний журнал платить п'ять доларів за п'ять тисяч слів! Мартін пригадав, що той славетний письменник недавно помер на чужині в страшенних злиднях. Та це й не диво, коли авторам платять так щедро!

Так, він упіймався на гачок. Газети набрехали йому про письменницькі гонорари, і він змарнував два роки. Але тепер уже дзуськи. Більше він уже й рядка не напише. Він зробить те, чого хочуть від нього Рут і всі інші — піде служити. Тут Мартін згадав про Джо, що блукає по країні вічного свята, і заздрісно зітхнув. Щоденна робота по дев'ятнадцять годин давалася взнаки. Однак Джо не кохав і не мав відповідальності перед коханням, тож міг сміливо мандрувати по країні вічного свята. А в нього, Мартіна, була мета, ради якої варто працювати, і він таки працюватиме. Завтра ж уранці почне шукати роботу. Сповістить Рут, що змінив свої погляди й готовий вступити до контори її батька.

П'ять доларів за п'ять тисяч слів, за десять слів один цент — ото ринкова ціна мистецтва! Несправедливість, брехня і підлота, які спіткали Мартіна, не давали йому спокою, а під його приплющеними повіками горіло огнисте число — 3 долари 85 центів — борг бакалійникові. Його морозило, ломило всі кістки. Особливо нило в попереку. Боліла голова — тім'я, потилиця, здавалося, болів і пухнув самий мозок, а біль над бровами був просто нестерпний. Під повіками пекло безжальне число 3,85. Щоб не бачити його, Мартін розплющив очі, але сонячне світло в кімнаті було занадто різке. Він знов заплющив очі, і знову перед його зором спалахнуло те саме — 3,85.

П'ять доларів за п'ять тисяч слів, за десять слів один цент! Ця думка нав'язла йому в голові, і годі було її збутися, так само, як і отих 3,85. Але раптом те число потьмяніло, і він з цікавістю завважив, що натомість з'явилось 2. А, це пекареві, подумав Мартін. Далі виринуло 2,50. Кому це? Щоб пригадати, він так напружувавсь, немов це було питання життя й смерті. Комусь він справді завинив два з половиною долари, але кому? І він почав блукати по нескінченних коридорах пам'яті, зазираючи в усі комірки, завалені уривками знань та споминів, але марно шукав там відповіді. Здавалось, минули цілі віки, як нараз без будь-яких зусиль пригадав, що винен стільки Марії. З великою полегкістю глянув на екран під повіками, що завдавав йому такої муки. Він розв'язав питання і тепер може спочити. Та даремно! Число 2,50 зникло, але зараз же його заступило огнисте 8. А це кому винен? І він знов мусив кружляти по темних завулках споминів, шукаючи відповіді.

Як довго тяглися ці розшуки, Мартін не знав — либонь, дуже довго — аж раптом у двері постукали: Марія питала, чи він, бува, не захворів. Мартін відповів глухим незнайомим голосом, мовляв, що просто задрімав. І здивувався, що в кімнаті так темно. Листа він одержав о другій годині дня, а тепер уже вечір. Певно, він таки хворий.

Перед ним знову виринуло число 8, і він знов мусив його розгадувати. Але тепер він став хитріший. Йому зовсім не треба нишпорити у себе в мозку. Дурний, що досі не здогадався. Він натиснув важіль, і навколо нього закрутився його розум, закрутилось дивовижне колесо долі, прудка карусель пам'яті, і верткий глобус мудрості! Швидше й швидше оберталися вони, поки не затягли його в свою круговерть і не кинули в чорну хлань хаосу.

Мартін зовсім не здивувався, опинившись у пральні. Він качав накрохмалені манжети і раптом побачив на них якісь цифри. Певно, це новий спосіб мітити білизну, подумав він, але придивившись, розгледів на одній манжеті число 3,85. Тоді пригадав, що це борг бакалійникові і що на барабані качальні мигтять його рахунки. І тут у нього виникла чудова думка. Він поскидає рахунки додолу, і тоді не треба буде їх сплачувати. Не встиг подумати, як уже почав з огидою м'яти манжети і шпурляти їх на страшенно брудну підлогу. Купа росла, і хоч усі рахунки розбивалися на тисячу таких самих, Маріїн рахунок на два з половиною долари зоставався. Це означало, що Марія не докучатиме йому з цим боргом, і він великодушно вирішив, що тільки їй і заплатить. Тоді заходився розшукувати її рахунок серед купи манжетів. У розпачі шукав його кілька віків, аж поки до пральні не ввійшов хазяїн готелю, гладкий голландець. Лице його палало гнівом, і він загорлав на весь світ: «Я вирахую вартість цих манжет з твоєї платні!» Купа манжет виросла в цілу гору, і Мартін зрозумів, що його засуджено на тисячу років тяжкої праці, щоб заплатити за них. Нічого не лишалося, як тільки вбити хазяїна готелю і підпалити пральню. Але гладкий голландець випередив його, схопив за комір і почав сіпати. Перекинув Мартіна через стіл для прасування, через плиту, качальню, пральну і віджимальну машини. У Мартіна цокотіли зуби, розболілася голова, так його колотило. Він був просто вражений силою голландця.