Розділ IX

— Хай навіть людина має і особливий хист до ковальства, — засміялася вона, — але перше ніж стати ковалем, вона повинна побути підмайстром.

— То що ж ви мені порадите? — спитав Мартін. — Тільки майте на увазі, що я справді відчуваю здібність писати. Я не можу цього пояснити, а проте знаю, що це так.

— Вам треба вчитися, — відповіла Рут, — учитися незалежно від того, будете ви письменником чи ні. Хоч яку кар'єру ви собі оберете, вам однаково треба вчитись, і не абияк, а систематично. Треба вступити до середньої школи.

— Так… — почав він, але дівчина перебила його.

— Звісно, ви могли б водночас і писати.

— Я мушу, — похмуро відповів Мартін.

— Чому?

Рут здивовано глянула на нього, їй не подобалося, що він так затявся на своєму.

— Тому, що коли не писатиму, то нічого й думати про навчання. Треба ж мені на щось жити, купувати книжки, одежу.

— Я й забула про це, — засміялась вона. — І чого ви не народилися з готовим прибутком?

— Ні, краще вже мати здоров'я й уяву, — відказав він. — Гроші заробити можна, а от тих речей… — він мало не сказав «ви не заробите», — не заробиш.

— Тільки не кажіть «тих речей не заробиш!» — вигукнула вона. — Це некрасиво.

Він спалахнув і пробурмотів:

— Це правда. Будь ласка, поправляйте мене завжди.

— Я… охоче, — нерішуче промовила вона. — У вас так багато гарного, що мені хотілося б бачити у вас його ще більше.

Мартін став глиною в її руках і палко жадав, щоб вона ліпила з нього, що хоче, а вона прагнула зробити його образом і подобою свого ідеалу. І коли вона сказала, що в найближчий понеділок починаються вступні іспити до середньої школи, він відповів, що складатиме їх.

Потім вона грала й співала йому, а він жадливо дивився на неї, упоєний чаром її жіночності і дивуючися, чому коло неї нема сотень обожнювачів, які б слухали її й жадали так само, як слухає й жадає він.