Розділ «Стівен Кінг, Річард Чізмар Пульт Ґвенді»

— Та ну, — знову каже Гаррі, — ти приголом­шлива. Хай би що вдягла.

— Просто не можу вирішити, чи вдягнути щось стильне без бретельок, чи щось літнє, довге і спадисте, — вона кидає каталог на підлогу і встає. — Ось, вибирай сам.

Вона підходить до шафи, відчиняє двері… і перш ніж бачить його самого, чує запах: пиво, сигарети і сморід поту.

Вона починає розвертатися, щоб покликати Гаррі, але вже запізно. Пара сильних рук випростується з тіні й одягу на вішаках і тягне її додолу. І тут вона віднаходить свій голос:

— Гаррі!

Він уже зіскочив з ліжка і біжить. Кидається на нападника, і серед безладдя вішаків та блузок вони зчіпляються на підлозі.

Ґвенді притискається до стіни, ошелешена, побачивши Френкі Стоуна, одягненого в камуфляжні штани, темні окуляри й футболку, ніби він має себе за солдата на секретній місії, як він катається по підлозі її кімнати з її хлопцем. Це погано, але дещо інше ще гірше: на підлозі шафи, напівприкрита зваленим одягом, лежить пригорща срібних доларів… і пульт. Мабуть, Френкі знайшов його, поки чекав на неї, або поки чекав, коли піде Гаррі.

Він натискав на кнопки?

Невже Африці кінець? Чи Європі?

Двоє молодиків врізаються в нічний столик. На них дощем сиплються щітки для волосся і косметика. Окуляри секретного агента Френкі злітають. Гаррі переважує Френкі щонайменше на тридцять фунтів і пришпилює того дрищавого виродка до підлоги.

— Ґвен? — він звучить абсолютно спокійно. — Викликай поліцію. Я тримаю цього малого смердючого гів…

Але саме тоді все котиться до біса. Френкі дрищавий, у Френкі небагато м’язів, але те ж саме можна сказати про змій. Зараз він зарухався, як змія, спершу звиваючись, а потім заїхавши коліном у промежину боксерок Гаррі. Гаррі видає «у-у-ф» і подається вперед. Френкі вивільняє руку, наставляє пальці рогачкою і б’є ними по очах Гаррі. Гаррі скрикує, хапається рукою за обличчя і падає набік.

Ґвенді підривається саме вчасно, щоб помітити як на неї йде Френкі, простягнувши до неї одну руку, а іншою намагаючись дістати щось із кишені своїх камуфляжних штанів. Він не встигає торкнутися її, коли Гаррі ставить йому підніжку, і вони жужмом валяться в шафу, зриваючи ще більше суконь, спідниць, штанів і топів, тож спершу Ґвенді не бачить нічого, окрім купи одягу, яка ніби дихає.

Тоді вигулькує рука — брудна рука із синьою павутиною, витатуйованою на тильній стороні долоні. Спершу вона безцільно хапається за повітря, а тоді намацує пульт. Ґвенді намагається закричати, але нічого не виходить; її горлянку міцно спаралізувало. Пульт опускається кутом. Один… тоді другий… тоді третій раз. Перший раз, коли він стикається з головою Гаррі, звук притлумлюється одягом. Другий раз уже гучніше. Третій раз за ударом лунає відразливий тріск, ніби ламається гілка, і кут пульта вкривається кров’ю та волоссям.

Купа одягу піднімається і сповзає. З’являється Френкі, усе ще тримаючи пульт у татуйованій руці. Він шкіриться. Позаду нього вона бачить Гаррі. Його очі заплющені, рот відкритий.

— Не знаю, що воно таке, красунечко, але лупить добряче.

Ґвенді притьмом кидається повз нього. Він не намагається спинити її. Вона стає навколішки біля Гаррі і припіднімає його голову однією рукою. Іншу прикладає йому до носа і рота, але вже й так усе знає. Пульт завжди був легким, проте сьогодні, на деякий час, він став важким, тому що сам захотів стати важким. Френкі Стоун використав його, щоб розтрощити маківку черепа Гаррі Стрітера. Вона не відчуває дихання долонею.

— Ти вбив його! Брудний сучий сину, ти вбив його!

— Ага, ну, може, й так. Пофіг.

Здається, йому байдуже до мертвого хлопця; його погляд діловито ковзає по тілу Ґвенді, і вона розуміє, що він божевільний. Пульт, який може знищити світ, лежить в руках у божевільного, котрий гадає, що він Зелений берет або Морський котик, чи хай там що.