Розділ перший з котрого ми дізнаємося про селище Стіну, а також про незвичайну подію, що відбувається там раз на дев’ять років

До хліва Дунстан дійшов вже під зливою, заліз під стріху і швидко заснув.

Крізь сон до нього долинали грім і блискавки — але Дунстан не прокидався. Перед світанком його хтось розбудив — перечепився за його ноги.

— Вибачаюся, — сказав голос. — Себто, перепрошую.

— Хто це? Хто тут? — запитав Дунстан.

— То я, — відгукнувся голос. — Я на ярмарок приїхав. Ліг спати в дуплі, аж тут у дерево вдарила блискавка, звалила його, розколола, як яєчну шкаралупу, як гілочку розламала, і мені за шию полився дощ. У жодному разі не можна було промочити багаж — його слід тримати сухим, як порох… і мені вдалося все вберегти, хоча мокро було так, наче навколо…

— Вода? — підказав Дунстан.

— Ще мокріше, — продовжував голос у темряві. — Тож скажіть, будь ласка, чи ви не заперечуватимете, якщо я переночую тут, під вашим дахом? Я не дуже великий, не заважатиму, і взагалі…

— Тільки не ходіть по мені, — позіхнув Дунстан.

На мить спалахнула блискавка, і в її світлі хлопець помітив у кутку щось маленьке і кошлате, із великим пом’ятим капелюхом. А потім — знову темрява.

— Сподіваюся, я не завдаю вам клопоту, — сказав голос. Дунстанові подумалося, що прозвучало це справді кошлато.

— Не завдаєте, — стомлено відповів Дунстан.

— Чудово, — зрадів кошлатий голос, — бо завдавати вам клопоту зовсім не хочеться.

— Будь ласка, — заблагав Дунстан, — дайте поспати. Ну будь ласка.

Незнайомець засвистів носом, після чого почулося неголосне хропіння.

Дунстан завовтузився на сіні. Кошлате створіння, нехай ким би воно було, на мить затихло, почухалося, пукнуло — і знову захропіло.

Слухаючи, як дощ періщить по даху, Дунстан думав про Дейзі Гемпсток. Уявляв, як вони гуляють, тримаючись за руки, а за ними, на відстані шести кроків, йде високий джентльмен у циліндрі та маленьке кошлате створіння, яке Дунстан ніяк не міг розгледіти. Вони йшли по Мрію його серця…

Дунстанове обличчя залило сонячним світлом. У хліву було порожньо. Хлопець умився і пішов до батьків.

Там він переодягнувся у свій найкращий піджак, найкращу сорочку і найкращі штани, а бруд із черевиків відскріб кишеньковим ножем. Потім Дунстан пішов на кухню, поцілував матір у щоку і пригостився паляницею з чималим шматком свіжозбитого масла.

Опісля, зав’язавши нові монети у найкращу недільну батистову хустинку, Дунстан пройшов через усе село до муру, де побажав доброго ранку варті, що охороняла прохід.

Крізь прохід було видно, як на луці напинають кольорові навіси, ставлять ятки, чіпляють кольорові прапорці. Юрби людей ходили туди-сюди.