Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

— То, гадаєш, ми все ж таки зможемо щось зробити?

Лірон підніс руку, показав на прочинені кухняні двері й гримнув:

— Мерщій! Щоб духу вашого тут не було, королівська високосте! Мерщій під душ!

Слухавки ніхто не брав — ні домашнього телефона, ні мобільного; з другого кінця долинали самі монотонні гудки.

— Прокляття, чим ти там так заклопотана, мамо! — невдоволено промовила Ярвен. — Що ж, тоді Тіні!

Але й від Тіни не було ні слуху, ні духу, а коли Ярвен набрала материн номер ще раз, то він був уже зайнятий. А Тінин телефон, коли Ярвен подзвонила подрузі вдруге, виявивсь, як повідомив записаний на плівку голос, «на жаль, поза зоною досяжності».

— Збожеволіти можна! — прошепотіла Ярвен і згадала про отого незнайомого хлопця в парку. «Добре, що вчора ввечері я не спитала про нього у віце-короля, — подумала вона. — Спершу треба самій розібратися, що тут діється».

Вона знов заходилася набирати материн номер, та, ще не дійшовши до останньої цифри, вже знала результат.

— І саме тоді, коли вона так потрібна!.. — пробурмотіла Ярвен.

Але текстовим повідомленням цього разу просто не обійтися.

Малена сиділа в кухні на підлозі в цілому морі волосся. Коли вона вийшла з душу, Лірон уже розгорнув для неї газету.

— Сідай! — сказав він. — Зараз зробимо з тебе справжнього хлопця. З беретом діло далі не піде. А ти ж бо не схочеш невилазно сидіти вдома!

— Ні! — вигукнула Малена.

Вона відпускала волосся, скільки себе й пам’ятала, і не знала жодної іншої дівчина, котра могла б похвалитися таким волоссям, як у неї, — волоссям принцеси!

— Це небезпечно, невже ти не розумієш? — сказав Йоас. — До того ж потім вони відростуть!

Малена нерішуче обмацала собі голову. Лірон залишив на ній небагато. Коротенький мокрий «їжачок» поприлипав до шкіри.

— На ось! — мовив Лірон і подав їй люстерко. — Щоб швидше позбулася шоку!

Із люстерка на неї дивився незнайомий хлопець, молодший від неї, що її навіть здивувало. Хлопець мав м’які риси обличчя, великі блакитні очі, але грошей на пристойну стрижку йому, хоч він був, без сумніву, й південний скоґландець, вочевидь бракувало.

— Так тебе ніхто не впізнає, — сказав Йоас. Потім обережно погладив Малену по плечу. — Вітаю, друзяко!

Лірон згорнув газету з відрізаним волоссям, і останні пасма зникли у відрі зі сміттям.