Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

Лірон розтулив рота, немовби хотів щось сказати, потім кинув короткий погляд на Йоаса, легенько похитав головою і змовчав.

— У всякім разі, — промовив Йоас, — ми маємо перешкодити…

Лірон зле засміявся й спитав:

— Що ти собі, власне, забрав у голову? Хто ми такі?

Малена звела на нього погляд і промовила:

— Принаймні я — Малена, принцеса Скоґландська! — В її голосі знову відчувалася твердість. — Я цілком упевнена в тому, що коли стану перед своїм народом і поясню, що думаю про Норлінів закон сама й що думав про нього мій батько, то ніхто вже його не підтримає! Усі зрозуміють, що підготовлено той закон лише задля…

Лірон одним пальцем підвів її підборіддя й іронічно проказав:

— Тоді вперед! Звертайся до свого народу! Тільки де ти до нього звертатимешся? Тут, у цьому кварталі, думка якого однаково нікого не цікавить? Чи десь у місті? А ти не замислювалася про те, що не встигнуть почути твоїх слів і два десятки людей, як з’явиться поліція і схопить тебе? Гадаєш, Норлін дасть тобі виступати перед народом?

Малена вдарила його по руці й сердито вигукнула:

— А ти й досі маєш мене за дурненьке дівча?! За таку собі розніжену юну принцесу, яка нічого не тямить?! Звичайно, я розумію: вони спробують затулити мені рота! Але як щодо телебачення? Преси? Гадаєш, вони мене не почують?

Лірон важко опустився в крісло.

— Ох, Малено, Малено! — зітхнув він. — Ти два місяці прожила там, у горах, у своїй школі. Невже ти думаєш, що тим часом тут нічого не сталося? Гадаєш, біля мікрофонів і за телекамерами повсюди й досі працюють ті самі люди, що й до смерті твого батька? Гадаєш, у газетах пишуть ті самі люди, що й тоді? А чому, на твою думку, на всіх радіостанціях і телеканалах раптом так часто заговорили про цей квартал? Про те, що тут так багато бруду, так багато руйнувань? Про те, що є народи, які в своєму розвитку пішли далеко вперед, і є інші — такі, котрі, мабуть, так далеко ніколи не підуть?

— Їх позамінювали? — насторожилась Малена.

Лірон кивнув головою й сказав:

— З цього завше й починають. Хто визначає, чим треба забивати голови людей, той визначає й те, що діятиметься в країні. Про телебачення забудь. Забудь про газети.

Малена кинула погляд на газету, що лежала на столі, й спитала:

— Хочеш сказати, що ми не можемо геть нічого вдіяти? Не можемо перешкодити ухвалити той закон?

Лірон перевів погляд туди, куди щойно дивилася Малена, затримав очі на першій сторінці зі знімком, потому неквапом обернувся до Малени та Йоаса й пробурмотів:

— Звісно, тепер, може, все ж таки… Дайте трохи подумати. — Він узяв зі столу ножа й підставив його під струмінь води з крана. — А ти, Малено, почнеш, любонько, з того, що підеш зараз під душ і гарненько помиєшся! А тоді переодягнешся в те, що тобі пожертвує Йоас. Навряд чи то буде щось вельми гідне принцеси, та все ж таки краще, ніж те, що оце на тобі. Принаймні чистіше.

Малена окинула себе згори донизу поглядом і вперто запитала: