Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

Йоас обсмикав на собі мокрого светра, що поприлипав до тіла, й промовив:

— Гадаєш, не уявляю?

Малена тільки махнула рукою й кинула:

— Ох, я так стомилася! Думаєш, я багато могла спати, коли втікала?

— А сьогодні то була ти чи не ти? — спитав Йоас.

Увійшов Лірон з тацею й поставив перед обома дітьми кухля з гарячим чаєм.

— Сьогодні вранці, — додав Йоас.

Малена постукала пальцем собі по лобі й промовила:

— Як же я могла там бути?! — І обома руками обхопила кухля. — Ой, ще дуже гарячий!

Йоас умостився на килимі зручніше.

— Спершу я гадав, — сказав він, — що вона справді схожа на тебе, як крапля води. Але в неї темні коси. А очі — карі.

Малена подмухала на чай і сказала:

— Я така рада, що нарешті дісталася сюди! Але чекати лишилося вже не довго.

— Гадаю, Малено, тепер тобі нічого не загрожує, — озвався Лірон. — Усім нам трьом. Хоча… принцеса, звісно, в небезпеці. Принцеса — більше, ніж будь-хто.

Малена сьорбнула чай, зробила перший невеличкий ковток і прошепотіла:

— Мені вас так бракувало!

І розплакалась.

Ярвен потяглась. Уночі вона довго не могла заснути, а коли відчула, що нарешті поринає в сон, уже щебетали перші пташки. Не завжди воно так легко триматися маминих порад! А надто, коли підслухаєш чужу розмову, як оце напередодні ввечері.

Вона сіла в ліжку. Та чи не причулося їй те, до чого оце раз у раз мимоволі повертаються її думки? Крізь вузеньку щілину між шторами зазирало сонце, і в його промінні пливли дрібнесенькі пилинки. Навіть не підходячи до вікна, Ярвен уже знала, що ранок видався гарний. Може, все це вона собі лише придумала?

У двері постукали.