Розділ «Протистояння Книга III»

— Вибач. Він наказав.

Ральф промовив:

— На мене зроду наручників не вдягали. Пару разів мене п’яного ловили й до витверезника возили, до весілля, а потім ніколи такого не було.

Ральф говорив повільно, його оклахомський акцент відчувався сильніше, і Ларрі зрозумів: чоловік не на жарт розлютився.

— У мене наказ, — сказав Дорґан. — Не погіршуйте своє й так важке становище.

— «Наказ-наказ», — буркнув Ральф. — Знаю я, хто вам накази віддає. Він убив мого друга Ніка. Якої лихої години ти з цим чортом собачим носишся? Як сам по собі — так ти нормальний чоловік.

Він подивився на Дорґана — і в його очах стояло таке гнівне питання, що Дорґан похитав головою й відвів очі.

— У мене така робота, — сказав він. — Я її роблю. І все тут. Прошу руки вперед, а то я когось попрошу потримати вас.

Ларрі виставив руки вперед, Дорґан одягнув йому наручники.

— Ким ви працювали? — спитав Ларрі. — Раніше?

— Поліція Санта-Моніки. Другий слідчий.

— І ви — з ним. Це… ну, перепрошую, але це справді дивно.

До них штовхнули Ґлена Бейтмана.

— Чого ви його штовхаєте? — сердито спитав Дорґан.

— Тобі б він усю дорогу триндів, так ти теж його поштовхав би! — сказав один з них.

— Мене не цікавить, хто кому триндить, а руки свої прошу тримати при собі! — Дорґан подивився на Ларрі. — А що тут такого, що я з ним? Я в копах служив десять років до Капітана Трипса. Я бачив, що буває, коли за головних такі, як ви.

— Молодий чоловіче, — спокійно сказав йому Ґлен, — ваш досвід із кількома окремими наркоманами й людьми з важким дитинством — не виправдання того, що треба служити чудовиську.

— Відведіть їх геть, — незворушно промовив Дорґан. — Різні камери, різні крила.

— Не думаю молодий чоловіче, що ви з таким вибором зможете жити, — зауважив Ґлен. — Якось малувато у вас нациста.

Цього разу вже Дорґан штовхнув Ґлена.