Розділ «Протистояння Книга III»

— Звичайно, не можете. Вам просто треба попросити. Стати на коліна й попросити мене.

Ґлен від душі розреготався. Закинув голову і сміявся. І поки він реготав, біль у суглобах почав відступати. Ґлен відчув себе краще, до нього повернулася сила й витримка.

— Ну ви й фрукт, — сказав він. — Я вам скажу, що робити. Може, ви б знайшли гарненьку купу піску, взяли б молоток і забили б той пісочок собі в дупу?

Лице Флеґґа потемніло. Усмішка зникла. Його очі, раніше такі темні, як гагат на шиї Ллойда, тепер загорілися жовтим світлом. Він потягнувся рукою до замка на дверях і обхопив його пальцями. Почулося електричне гудіння. Між його пальців проскочив вогонь, і запахло жаром. Замок упав на підлогу; він почорнів і димився. Ллойд Генрейд скрикнув. Темний чоловік схопився за ґрати і з гуркотом розчахнув двері.

— Припини сміятися!

Ґлен реготав ще дужче.

— Ану припини сміятися з мене!

— Ти — ніщо! — промовив Ґлен, ще не відсміявшись, витираючи сльози. — О, перепрошую… ми просто були такі перелякані… так серйозно тебе сприймали… я сміюсь і з нашої дурості, і з твоєї жалюгідної безсутності…

— Пристрель його, Ллойде, — звернувся Флеґґ до другого чоловіка. Він жахливо мінився на лиці. Його руки стали немов пазуристі лапи хижака.

— Ну так убий мене сам, коли надумав убити, — сказав Ґлен. — Ти ж не можеш. Торкнись мене пальцем — і спини моє серце. Перехрести мене навпаки — і влаштуй мені великий мозковий крововилив. Виклич блискавку з верхньої розетки — хай мене розрубає навпіл. Ой… ой, мамонько моя… ой, не можу!

Ґлен упав на нари й качався по них, охоплений солодким сміхом.

— Пристрель його! — закричав темний чоловік на Ллойда.

Білий як стіна Ллойд тремтячою рукою витяг із-за пояса пістолет, ледь не впустив і спробував прицілитися в Ґлена. Мусив робити це двома руками.

Ґлен дивився на Ллойда й далі всміхався. З таким виразом обличчя він міг би бути десь на вечірці викладачів «Мозкового ґетто» у Вудсвіллі, штат Нью-Гемпшир: відсміявшись після гарного жарту, він уже був готовий перейти до більш серйозних міркувань і розмов.

— Якщо вам так уже треба стріляти в когось, містере Генрейде, стріляйте в нього.

— Зараз же зроби це, Ллойде!

Ллойд сліпо натис на гачок. Пістолет оглушливо бахнув у замкненому просторі. На всі боки розкотилася дика луна. Але куля тільки відбила шматочок бетону у двох дюймах від правого плеча Ґлена, зрикошетила, налетіла ще на щось і зі свистом полетіла далі.

— Ти що, нічого як слід зробити не можеш?! — ревів Флеґґ. — Та пристрель же його, кретине! Стріляй! Він же просто перед тобою!

— Я стараюся…

Усмішка не зникла з обличчя Ґлена: він тільки трохи здригнувся від пострілу.