Розділ «Протистояння Книга III»

Коджак приніс йому кроля.

Стю витяг кишенькового ножичка, відкрив і трьома швидкими рухами випотрошив тварину. Узяв нутрощі, які ще парували, і кинув Коджакові.

— Хочеш?

Коджак хотів. Стю оббілував кроля. Від думки про сире м’ясо йому стало не дуже добре.

— Дрова? — не дуже впевнено звернувся він до Коджака. Берегами яру були розкидані гілки й шматки дерева, нанесені повінню, але дотягтися він не міг до жодної.

Коджак помахав хвостом і не рушив з місця.

— Принесеш? П…

Але Коджак побіг. Він пробігся західним краєм яру і повернувся з великим шматком сухого дерева в зубах. Поклав його перед Стю і гавкнув. Його хвіст швидко ворушився.

— Хороший собака! — знову похвалив його Стю. — Хай йому грець! Принеси, Коджаку!

Радісно гавкаючи, Коджак знову побіг. За двадцять хвилин він наносив досить дров для великого багаття. Стю акуратно нарізав трісок на розпал. Перевірив сірники: у нього лишалося півтори пачки. Він розпалив вогонь з другого сірника й обережно його підгодовував і роздував. Невдовзі вогонь став чималенький, і Стю присунувся до нього якомога ближче, сидячи в спальному мішку. Коджак ліг по другий бік вогню, поклавши ніс на лапи.

Коли вогонь трохи зменшився, Стю насадив кроля на рожен і став його смажити. Від такого запаху в нього аж у животі закрутило. Коджак насторожено, уважно дивився на кроля.

— Половину тобі, половину мені, товаришу, окей?

Через п’ятнадцять хвилин він витяг кролика з вогню і примудрився розділити його навпіл, не дуже обпікшись. Десь м’ясо підгоріло, десь недосмажилось, але воно все одно було не до порівняння з консервованою шинкою з вантажівки «Ґрейт Вестерн Маркетс». Вони з Коджаком наминали свіжину… і коли вже майже доїли, над яром попливло таке виття, від якого кров холонула в жилах.

— Господи! — вигукнув Стю з повним ротом.

Коджак підскочив, шерсть на його спині настовбурчилася, він загарчав. Пройшовся навколо вогнища в бік звуку й знову загарчав. Виття стихло.

Стю ліг, тримаючи під однією рукою каменюку, а під другою — розкритий ніж. Зірки світили — холодні, високі, байдужі. Його думки полинули до Френ, але він швидко спинив їх. Дуже вже це сумно, навіть не голодному. Я не спатиму, подумав він. Не зможу надовго заснути.

Але він усе ж заснув за допомогою однієї з Ґленових таблеток. А коли в багатті лишився тільки пригаслий жар, до нього підійшов Коджак і ліг спати поряд, гріючи Стю. І ось так у першу ніч після того, як загін розділився, Стю повечеряв, тоді як його друзі були голодні, і спокійно спав, тоді як їх мучили недобрі сни й передчуття приреченості та скорого кінця.

——

24-го числа група з трьох пілігримів на чолі з Ларрі Андервудом пройшла тридцять миль і стала на північний схід від пагорбу Сан-Рафаель. Тієї ночі температура впала градусів до двадцяти п’яти за Фаренгейтом[186], і вони розпалили велике багаття й задрімали навколо. Коджак до них не повернувся.

— Як ти гадаєш, що сьогодні ввечері робить Стю? — спитав Ральф у Ларрі.