Розділ «Протистояння Книга III»

Стю взяв Ларрі за руку.

— Ти думаєш, я здурів?

— Ні! Ні, але…

— Але чи ти згодний, що людина при здоровому глузді має право вирішувати, що робити?

— Ой, ну що ти… — сказав Ларрі і заплакав.

— Ларрі, це не від тебе залежить. Я хочу, щоб ви йшли далі. Будете повертатися з Веґаса, йдіть цим самим шляхом. Може, Бог пришле крука, який мені їсти носитиме, хто його зна. Я колись у журнальчику читав, що людина може прожити сімдесят днів без їжі, якщо в неї є вода.

— Так тоді вже зима настане. Ти ж від холоду за три дні помреш, навіть якщо таблеток не нап’єшся.

— То вже не від вас залежить. У вас інші справи.

— Не відсилай мене геть, Стю!

Стю похмуро сказав:

— Я тебе відсилаю.

— От відстій, — сказав Ларрі й підвівся на ноги. — А що нам Френ скаже, коли дізнається, що ми згодували тебе щурам із грифами?

— Вона взагалі нічого нікому не зможе сказати, якщо ви туди не підете й усе не виправите. І Люсі теж. І Дік Елліс. І Бред. І всі-всі наші.

Ларрі сказав:

— Гаразд. Ми підемо. Але тільки завтра. Ми тут станемо табором, може, нам якийсь… ну, сон присниться, чи що.

— Не треба снів, — спокійно, м’яко відказав Стю. — Не треба ніяких знаків. Воно так не піде. Одну ніч поночуєте — нічого не почуєте, а тоді захочете ще на ніч залишитись, а потім ще… Іти вам треба просто зараз.

Ларрі відійшов від них, похнюпивши голову, і став спиною до всіх.

— Ну, гаразд, — промовив він ледве чутно. — Зробимо, як скажеш. Спаси Господи наші душі.

Ральф підійшов до Стю, опустився на коліна.

— Може, тобі щось принести, Стю?