Розділ «Протистояння Книга III»

Він під’їхав і вимкнув двигун «плімута», і, наскільки їм обом відомо, більше той двигун не заводився. Уже о другій годині дня поодинокі сніжинки перетворилися на густу запону — і падали безгучно й немов без кінця. О четвертій легкий вітерець перейшов у бурю, гнав перед собою хмари снігу й наносив кучугури, що росли з майже галюцинаційною швидкістю. Мело всю ніч. Коли Стю і Том встали вранці, то побачили: Коджак сидить перед великими подвійними дверима готелю й дивиться на майже нерухомий білий світ. Там не було жодних ознак життя — тільки одна-єдина блакитна сойка поважно походжала серед решток літнього оздоблення вулиці.

— Опа! — прошепотів Том. — Та нас замело, еге, Стю?

Стю кивнув.

— І як ми по такому до Боулдера доїдемо?

— Дочекаємося весни, — сказав Стю.

— Так довго? — засмутився Том, і Стю обняв мужчину-хлопчика за широкі плечі.

— Дочекаємося! — запевнив він його, але й сам не був особливо певний, чи зможуть вони так довго чекати.

——

Якийсь час Стю вві сні стогнав і видавав якісь нерозбірливі звуки. Урешті він так голосно скрикнув у темряві, що сам себе розбудив — й отямився у своїй кімнаті в мотелі «Голідей Інн», сперся на лікті, широко відкритими очима дивився в нікуди. Він видихнув довго, нерівно — і потягся до лампи на тумбочці. Двічі натиснув кнопку і тільки тоді згадав. Просто чудасія, як важко помирає ця віра в електрику. Тоді знайшов на підлозі газову лампу й засвітив її. Коли вона загорілася, він скористався нічним горщиком. Потім сів на стілець біля столу. Поглянув на годинник і виявив, що було п’ятнадцять на четверту ранку.

Знову цей сон. Сон про Френні. Жахливий.

Сон постійно був однаковий. Френні боляче, її обличчя рясно вкрите потом. Річардсон стоїть між її колін, Лорі Констебл стоїть поряд, щоб у разі потреби асистувати. Ноги Френ на сталевих підпорках…

Тужся, Френні. Давай. У тебе все гаразд.

Але, дивлячись на похмурі очі, що видно над маскою Джорджа, Стю розуміє, що у Френні аж ніяк не все гаразд. Щось не так. Лорі витерла лікареві спітніле облдиччя і відкинула волосся з лоба.

Тазове передлежання.

Хто це сказав? То був зловісний, безтілесний голос, тихий, тягучий, неначе магнітофонну стрічку прокрутили в сповільненому темпі.

Тазове передлежання.

Голос Джорджа: «Краще поклич Діка. Скажи, що нам треба…»

Голос Лорі: «Лікарю, вона зараз втрачає багато крові…»

Стю закурив цигарку. Вона була страшенно звітрена, але після отакого сну і така допоможе. «Це просто сон від тривоги, та й усе. Ти, як типовий мачо, весь час думаєш, що без тебе ні в кого нічого не вийде. Та заспокойся, ти, Стюарте, все в неї добре. Не всі сни — віщі».

Тільки от багато снів за останні півроку справдилися. Відчуття було таке, що майбутнє, яке йому раз у раз бачиться у сні про пологи Френ, так просто його не залишить.