Розділ «Протистояння Книга III»

— Дві, — повідомив Том.

— Гаразд. Ідемо далі.

Том підійшов, глибоко вдихнув і схопився за ручки волока. За чверть милі зустріли фургон «фольксваґен».

— Тут педалі рахувати? — спитав Том.

— Ні, тут не треба, — у машини були здуті три шини.

Стю вже почав був думати, що вони нічого не знайдуть: удача просто відвернулася від них. Вони побачили фургон-універсал, де здута була тільки одна шина, тож її можна було замінити, але, як і в «шеві»-седана, Том виявив там дві педалі. Отже, там була автоматика, яка їм не могла стати в пригоді. Вони рушили далі. Довгий пагорб уже ставав пласкішим, починав іти вниз. Стю бачив попереду тільки одну машину — їхній останній шанс. Серце в нього впало. То був дуже старий «плімут» — у найкращому випадку 1970 року. На диво, всі чотири шини в нього були надуті, але він був дуже іржавий і побитий. Таку купу брухту ніхто особливо не доглядає, Стю добре знав це за своїм досвідом в Арнетті. Батарея там стара і може тріснути, олива чорна, як шахта опівночі, але на кермі буде рожевий пухнастий чохол, а позаду, мабуть, — м’який пудель із блискучими кришталевими очима та головою на пружинці.

— Перевірити? — спитав Том.

— Авжеж. Жебраки харчами не перебирають, правда?

З неба почала сіятися холодна мжичка.

Том перейшов дорогу й зазирнув у машину, вона була порожня. Стю лежав і трусився в мішку. Урешті Том повернувся.

— Три педалі, — повідомив він.

Стю спробував прикинути, що це означає. У голові й далі солодко-нудотно пищало.

Старий «плімут» — майже напевне програшний варіант. Вони можуть переїхати на той бік горба, але там усі машини будуть розвернуті не в той бік — і доведеться знову вгору, якщо не перетнуть зустрічну смугу… яка тут кам’яниста й завширшки ледь не півмилі. Може, на тому боці їм пощастить знайти машину зі стандартною передачею… але тоді вже стемніє.

— Томе, допоможи мені встати.

Якось Томові вдалося підняти Стю, не завдавши сильного болю поламаній нозі. У голові в нього гупало й гуло. Перед очима літали чорні комети — і він ледь не зомлів. Тоді обхопив Томову шию однією рукою.

— Постій, — тихо попросив він. — Постій…

Стю не знав, скільки вони так простояли: Том терпляче його підтримував, поки його хилитало в сірих тонах напівпритомного стану. Коли Стю врешті отямився, Том усе ще терпляче його тримав. Мжичка перейшла в повільний, холодний дрібний дощ.

— Томе, підведи мене до машини.

Том обхопив Стю за пояс, і вони удвох, хитаючись, побрели до «плімута», що стояв на розділовій смузі.

— Де відкривається капот… — пробурмотів Стю, шукаючи руками коло радіатора «плімута». Його обличчям котився піт. Його бив дрож. Він знайшов потрібну ручку, але не міг її висмикнути. Він показав Томові, що робити, — і врешті капот піднявся.