Розділ «Протистояння Книга III»

— От-от, він самий. Пройдися дорогою, Томе. Позазирай у бардачки всіх машин по дорозі. Знайди там аптечку — як правило, це коробочка, на якій червоний хрест. Знайдеш у такій аспірин — принось сюди. А якщо знайдеш машину, де є похідний реманент, неси намет. Гаразд?

— Звичайно, — Том підвівся на ноги. — Аспірин і намет — і тобі стане краще, так?

— Ну, це для початку.

— Добре, — сказав Том, — а як там Нік? Мені про нього сни сняться. У снах він мені каже, куди йти, бо він там уміє говорити. Сни — вони чудні, правда? А коли я намагаюся з ним поговорити, то він завжди йде. У нього все добре, правда? — Том схвильовано подивився на Стю.

— Не зараз, — сказав Стю. — Я зараз не можу говорити. Про таке. Ти зараз принеси аспірин, гаразд? Тоді поговоримо.

— Добре… — але страх сірою хмарою набіг на Томове лице. — Коджаку, хочеш піти з Томом?

Коджак захотів. Вони разом пішли на схід. Стю ліг і накрив очі рукою.

——

Коли Стю знову повернувся до реальності, вже сутеніло. Том трусив його за плече.

— Стю! Вставай! Вставай, Стю!

Стю було страшно: час для нього почав рухатися наче ривками, мов зубці колеса його власної реальності стираються і проскакують. Томові довелося його посадити, а коли він сідав, то мусив нахилити голову й відкашлятися. Кашляв він так довго і тяжко, що ледве знову не зомлів. Том стривожено спостерігав за ним. Потроху Стю оволодів собою. Закутався. Його знову трусило.

— Що ти знайшов, Томе?

Том показав йому аптечку. Усередині лежав пластир, меркурохром[206] і велика пляшка анацину[207]. Стю вразило те, що йому не вдалося відкрити кришку із захистом від дітей. Довелося віддати її Томові, який урешті її відкрутив. Стю запив три таблетки анацину водою з пластикової пляшки.

— І ще я от що знайшов, — похвалився Том. — Там була машина з усяким начинням для походу, але без намету.

То був великий, пухкий спальний мішок на двох, зовні флуоресцентного помаранчевого кольору, а на підкладці — веселий візерунок із зірочками й смужечками.

— Так, це чудово. Майже так само гарно, як намет. Ти гарно зробив, Томе.

— І ось таке. У тій самій машині було, — Том дістав із внутрішніх кишень куртки з десяток упаковок з фольги. Стю очам своїм не повірив. Сухозаморожені концентрати: яйця, горох, кабачки, сушена яловичина. — Їжа, правда, Стю? Там на них їжа намальована, Боже мій, так.

— Це їжа, — зрадів Стю. — Чи не єдина, яку я зараз можу їсти.

У голові його гуло, а десь далеко, в центрі мозку, солодко й нудотно лунало верхнє «до».

— А можна води нагріти? У нас немає чайника чи каструлі.