Розділ «Протистояння Книга III»

— Ні! — прохрипів Стю. — Це обман! Коджаку!..

Але Коджак скакав навколо постаті, яка нарешті вилізла на дорогу. І ця постать… щось у ній також було знайоме. Вона підійшла до нього, і Коджак не відходив від неї, радісно гавкаючи.

Стю облизав губи й приготувався прийняти бій, якщо буде треба. Раз чи двічі кулаком він точно зможе вдарити як слід.

— Хто це? — спитав він. — Хто там?

Темна фігура зупинилися, потім заговорила.

— Ну, я Том Каллен, ось я хто, Боже мій, так. ЖИТ-ТЯ, а це пишеться «Том Каллен». А ти хто?

— Стю! — сказав він, і його голос долинав немов з далекої далини. Усе тепер було далеко. — Привіт, Томе, як я радий тебе бачити, — тільки цієї ночі Стю його не побачив. Бо знепритомнів.

——

Він отямився приблизно о десятій ранку 2 жовтня, хоча ні він, ні Том не знали, яке тоді було число. Том розклав величезне вогнище, загорнув Стю у свій спальник і ковдри. Сам Том сидів коло вогню і смажив кроля. Коджак, задоволений, лежав між ними.

— Томе, — зміг промовити Стю.

Том підійшов до нього. Він заріс бородою, відзначив Стю. Том тепер майже до невпізнання змінився порівняно з тим, яким вирушав на захід з Боулдера п’ять тижнів тому. Його блакитні очі радісно сяяли.

— Стю Редман! Ти прокинувся, Боже мій, так! Я радий! Слухай, як я радий тебе бачити! А що ти з ногою зробив? Мабуть, поранив. І в мене таке було. Стрибнув зі стогу і, мабуть, поламав. Чи татко мене бив? Ой бив, Боже мій, як бив! То було до того, як він утік з Діді Пекелот.

— І я теж зламав. Ще й як. Томе, я страшне пити хочу.

— О, а вода в мене є. Яка хоч! Ось.

Він дав Стю пластикову пляшку з-під молока. Вода була чиста і смачна. Без ніякого піску. Стю став жадібно пити — і раптом усю виблював.

— Потихеньку, помаленьку, — сказав Том. — От у чому фокус. Слухай, як же гарно, що я тебе зустрів. Болить нога, еге ж?

— Так, я її зламав. Тиждень тому, а може, й давніше, — Стю випив ще води, і цього разу вона назад не полізла. — Тільки зі мною ще гірше, ніж просто нога. Я дуже хворий, Томе. Гарячка. Послухай мене.

— Так! Том слухає. Тільки скажи, що Томові робити! — Том нахилився, і Стю подумав: «А він якийсь розумніший став. Чи може таке бути?» Де ж він був? Чи знає щось про Суддю? Про Дейну? Стільки всього треба обговорити, але зараз немає коли. Йому гіршає. У грудях почало торохтіти, наче там якісь ланцюги, обкладені ватою. Ці симптоми дуже нагадували супергрип. Ото вже дійсно дивно.

— Мені треба збити температуру, — сказав він Томові. — Це першим ділом. Мені потрібен аспірин. Знаєш аспірин?

— Аякже. Аспірин. «Легше-легше стане вмить!»