Розділ «Протистояння Книга III»

І то був Дональд Мервін Елберт, нині відомий як Чувак-Сміттєбак — нині, і повсякчас, і на віки вічні, алілуя, амінь.

Він сидів за кермом довгого, брудного електромобіля. Заряд у потужних акумуляторах машини майже повністю вичерпався. Машина гула, вила і сіпалася в різні боки. Чувак-Сміттєбак підскакував на її відкритому сидінні, наче навіжена маріонетка.

Він був на останній стадії променевої хвороби. Він облисів. Руки, що стирчали з лахміття, на яке перетворилася сорочка, були вкриті відкритими мокрими виразками. Його лице перетворилося на червоне місиво, з якого вицвілі на пустельному сонці блакитні очі світилися страшним, жалюгідним розумом. Його зуби випали. Нігті теж. Повіки перетворилися на якісь рвані клапті.

Він був схожий на людину, що вивезла цей електромобіль з темної, вогненної пащі самого пекла.

Флеґґ, застигнувши на місці, дивився, як він під’їжджає. Усмішка зникла з його лиця. Густий, здоровий рум’янець зник. Раптом його обличчя стало мов вікно з блідого, прозорого скла.

Голос Чувака-Сміттєбака екстатичним бурмотінням вирвався з його охлялих грудей.

— Я привіз його… привіз вогонь… благаю… пробач мене…

Першим отямився Ллойд. Він зробив крок уперед, потім ще один.

— Бачок… Сміттєбаку, рідненький… — прохрипів він.

Єдине живе око на лиці істоти за кермом ворухнулося, болісно шукаючи навколо себе Ллойда.

— Ллойде? Це ти?

— Це я, Сміттєбаку, — Ллойд трусився всім тілом, як кілька хвилин тому Вітні. — Слухай, що це в тебе там? Це…

— Це Велика Штука, — радісно відказав Сміттєбак. — Атомна бомба.

Він почав гойдатися туди-сюди на сидінні електромобіля, наче сектант на молитовному чуванні.

— Атомна бомба, Велика Штука, великий вогонь, за тебе — життя!

— Відвези її геть, Сміттєбаче, — прошепотів Ллойд. — Вона небезпечна. Вона… вона дуже гаряча. Прибери її…

— Хай він її прибере, Ллойде, — проскиглив темний чоловік, який зараз був дуже блідим чоловіком. — Хай відвезе її, де взяв. Хай…

У єдиному живому оці Сміттєбака стояло німе питання.

— Де він? — спитав він, і тут його голос перейшов у зойк агонії. — Де він?! Його нема! Де він! Що ви з ним зробили?!