Розділ «Протистояння Книга III»

Ллойд зробив останнє надлюдське зусилля.

— Сміттєбаче, цю штуку треба десь подіти. Ти…

І раптом Ральф зарепетував:

— Ларрі! Ларрі! Рука Божа! — на обличчі Ральфа сяяла дика радість. Його очі сяяли. Він показував на небо.

Ларрі поглянув угору. Він побачив ту електричну кулю, яку випустив з пальця Флеґґ. Тепер вона розрослася до велетенських розмірів. Вона висіла в небі, тремтячи, сунула в бік Чувака-Сміттєбака, випускаючи іскри, подібні до волосин. Ларрі краєм свідомості відчув, що повітря наелектризоване: кожна волосинка на його тілі стала сторч.

І ота штука в небі справді тепер нагадувала формою руку.

— Ні-і-і! — заверещав темний чоловік.

Ларрі подивився на нього… тільки Флеґґа там уже не було. Він ледве встиг помітити якесь страховисько, що стояло перед тим місцем, де щойно був Флеґґ. Щось зігнуте, згорблене, майже безформне, з велетенськими жовтими очима з котячим розрізом зіниць.

Потім зникло й воно.

Ларрі побачив вбрання Флеґґа — куртку, джинси, чоботи — воно стояло, але в ньому вже нічого не було. На якусь частку секунди вони тримали форму тіла, що було всередині їх. Потім упали на землю.

Синій вогонь, потріскуючи, посунув до жовтого електромобіля, який Чувак-Сміттєбак примудрився прикотити з самого полігона Нелліс. Він втратив усе волосся, блював кров’ю, урешті виблювавши і власні зуби, в міру того як радіація глибше й глибше в’їдалася в нього, однак він не похитнувся у своїй рішучості принести цей дар темному чоловікові…

Синя вогненна куля кинулася в кузов машини, шукаючи те, що там, тягнучись до нього.

— Ой блять, нам усім пиздець! — заволав Ллойд Генрейд. Він обхопив руками голову і впав на коліна.

«О Боже, слава тобі, Боже, — думав Ларрі. — Не буду боятися злого, не буду…»

Біле безмовне світло сповнило увесь світ.

І той священний вогонь охопив і праведних, і грішних.

Розділ 74

Стю прокинувся від переривчастого сну на світанні, лежав і тремтів, навіть попри те, що його зігрівав Коджак. Ранкове небо мало холодний блакитний колір, але Стю, хоч і тремтів, проте був гарячий. Його лихоманило.

— Погано це… — пробурмотів він, і Коджак подивився на нього. Він помахав хвостом і побіг яром. Приніс суху гілляку і поклав біля ніг Стю.

— Я сказав не «палиця», але, певно, тепер я в тебе попрошу палицю, — сказав Стю псові. Він посилав Коджака по дрова ще разів із дванадцять. Невдовзі багаття розгорілося. Проте навіть біля багаття його дрож не минався, хоча лицем котився піт. Отака прикінцева іронія долі. Коли в нього не грип, то якась дуже схожа гидота. Він захворів через два дні після того, як Ґлен, Ларрі й Ральф покинули його. Ще два дні грип наче примірявся: чи варто братися за нього? Напевне, вирішив, що варто. Потроху Стю гіршало. А цього ранку стало вже зовсім зле.