Розділ «Протистояння Книга III»

Чотири водії сіли в машини й завели мотор. Ральф якусь мить стояв стовпом — і раптом схопив один з наручників на ланцюгу, який звішувався в його клітку, і кинув у дірочку. Наручник влучив у голову Полові Берлсону — і юрбою прокотився нервовий смішок.

Дорґан сказав:

— Не слід тобі так робити, чоловіче. Я просто пришлю людей, щоб тебе потримали.

— Хай роблять своє, — сказав Ларрі до Ральфа. Подивився на Дорґана. — Гей, Баррі, тебе такого в поліції Санта-Моніки вчили?

Натовпом знову прокотився сміх.

— Жорстокість поліції! — вигукнув якийсь відчайдух. Дорґан почервонів, але нічого не сказав. Він просунув ланцюги глибше в клітку з Ларрі — і той плюнув на них, дещо здивований тим, що в нього на це вистачило слини. Десь у задніх рядах почувся підбадьорливий вигук, і Ларрі подумав: «Може, ось воно, оце вони зараз повстануть…» Але серцем він у це не вірив. Надто бліді були ці лиця, надто замкнені. Зухвалий вигук із задніх рядів був безглуздий. Так школярі дуркують на задніх партах. Тут без жодних сумнівів відчувалася неприязнь. Але навіть на це Флеґґ наклав свою печать. Ці люди крадькома тікали би звідси кудись у той порожній простір, яким зараз став світ. І Ходак їх відпустить, знаючи, що йому слід тримати лише кістяк своєї влади — таких, як Дорґан і Берлсон. Отих боягузів, опівнічних утікачів можна буде позбирати потім, може, вони навіть заплатять за свою слабкодухість. Тут відвертого заколоту не буде.

Дорґан, Пацюк і ще один утовпилися до його клітки. Пацюк тримав відкриті наручники, щоб одягти на зап’ястя Ларрі.

— Руки сюди, — скомандував Дорґан.

— Правда, гарна річ — закон і порядок, Баррі?

— Та, чорт, руки давай!

— Щось ти поганенько виглядаєш, Дорґане — як у тебе серце цими днями почувається?

— Друже, востаннє тобі кажу. Висовуй руки!

Ларрі зробив це. На його руках зімкнулися наручники. Дорґан та інші спиною вперед вийшли з клітки, двері зачинилися. Ларрі поглянув убік і побачив Ральфа: той стояв у своїй клітці, повісивши голову, опустивши руки. На ньому теж були наручники.

— Люди, ви ж розумієте, що це несправедливість! — на все горло крикнув Ларрі, і голос, натренований роками співу, вилетів із грудей на диво гучно. — Я не очікую, що ви це зупините, але очікую, що запам’ятаєте! Нас збираються скарати на смерть, бо Рендалл Флеґґ нас боїться! Він боїться нас і тих, від кого ми прийшли! — юрбою прокотився гомін. — Запам’ятайте, як ми загинемо! І не забудьте: наступного разу, може, й вам доведеться загинути так, без шани — як тварині в клітці!

Знову здійнявся гомін, у ньому відчувався гнів… і запала тиша.

— Ларрі! — крикнув Ральф.

З ґанку «Ґранд-готелю» зійшов Флеґґ, поряд із ним був Ллойд Генрейд. Флеґґ був убраний у джинси й картату сорочку, у джинсову куртку з двома ґудзиками на нагрудних кишенях, стоптані ковбойські чобітки. У раптовій тиші звук цих підборів на цементному хіднику став єдиним… звуком часу.

Темний чоловік посміхався.

Ларрі дивився на нього згори. Флеґґ підійшов, став між двома клітками й подивився вгору. Його посмішка була сповнена темної чарівності. Він цілковито володів собою, і Ларрі раптово зрозумів, що то — переламний момент, апофеоз його життя.

Флеґґ відвернувся від них і став обличчям до своїх. Він обвів натовп поглядом, і ніхто не наважився зустрітися з ним очима.