Розділ «Протистояння Книга III»

— Без мене ти міг би робити хіба що дрібну херню, навіть якби й вижив у в’язниці. Правда?

— Так.

— От і Лодер це знав. Хлопчина знав, що я можу зробити його більшим. Вищим. За тим він до мене і їхав. Але в нього було забагато думок… забагато… — раптом він здався старим і збентеженим. Тоді роздратовано махнув рукою — і знову на його обличчі розквітла посмішка. — Може, все й іде на гірше, Ллойде. Може, й так, з якоїсь причини, якої не розумію навіть я… але в старого чаклуна ще залишилося кілька фокусів, Ллойде. Один-два. Тепер послухай мене. Часу обмаль, якщо ми хочемо зупинити це… цю кризу довіри. Якщо ми, сказати б, хочемо придушити її в зародку. Нам треба буде завтра покінчити з Андервудом і Брентнером. Тепер слухай дуже уважно…

——

Ллойд ліг спати далеко за північ, а заснув уже під ранок. Він говорив із Пацюком. Із Полом Берлсоном. З Баррі Дорґаном, який погодився, що те, чого хоче темний чоловік, слід зробити до світанку. Будівництво почалося на газоні перед «MGM Ґранд-готелем» приблизно о десятій вечора 29-го числа, бригада з десятьох працівників зі зварювальним приладдям, молотками, болтами й великою кількістю сталевих труб. Вони збирали з труб якісь конструкції на двох автоплатформах перед фонтаном. На світло зварювання невдовзі збігся натовп роззяв.

— Дивись, мамо Анджі! — кричав Дінні. — Фейвейк!

— Так, але малюкам уже час до ліжечка, — Анджі Гіршфілд повела дитину додому, у глибині душі боячись, що відбувається щось дуже лихе, може, навіть гірше за сам супергрип.

— Хочу подивитися! Хочу дивитись на іскри! — нив Дінні, але вона швидко й рішуче вела його геть.

Джулі Ловрі підійшла до Пацюка — єдиного чоловіка у Веґасі, з яким, на її думку, спати страшно… хіба що зовсім з голодухи. Його чорна шкіра біло-блакитно зблискувала від спалахів зварювання. Він нарядився, як ефіопський пірат: шовкові шаровари, червоний пояс, намисто зі срібних доларів на худій шиї.

— Що тут, Пацючку? — спитала вона.

— Пацюк того не зна, любонько, але Пацюк здогадується. Він роздогадливий, Пацюк. Похоже, буде завтра чорна справа, ой чорна. Чи не хочеш між ділом це саме з Пацючком, любонько?

— Мабуть, — мовила Джулі, — але якби ж ти знав, що ж це буде…

— Завтра весь Веґас дізнається! — сказав Пацюк. — Можеш битися об заклад на свої солодкі пухкі булочки. Ходи-но з Пацючком, і він тобі покаже дев’ять тисяч імен Бога!

Проте Джулі, на Пацюкову прикрість, побігла геть.

Коли Ллойд нарешті ліг спати, натовп розійшовся. На платформах стояли дві великі клітки. У лівій і правій частині обох були квадратні діри. Поряд було припарковано по чотири машини з лебідками. На кожній — важкий буксирний ланцюг. Ланцюги зміїлися по газону перед «Ґранд-готелем» — і кожен був протягнутий у квадратний отвір у клітці.

На кінці кожного ланцюга був один сталевий наручник.

——

На світанку 30 вересня Ларрі почув, як у далекому кінці в’язничного крила відчинилися двері. Хтось швидко біг коридором. Ларрі лежав на нарах, підклавши руки під голову. Попередньої ночі він не спав. Він

(думав? молився?)

Однаково. Хай що він робив, стара рана в його душі нарешті загоїлась, і він відчув спокій. Відчув, як двоє людей, якими він був усе життя — справжнє і ідеальне «я», — злилися в одну істоту.