Розділ без назви (1)

Ларрі й Стю сиділи у вітальні маленького будиночку на проспекті Тейбл-Меса. На кухні Люсі, торохкотячи начинням, метикувала обід на всіх, гріла консерви на жаровні, яку склепав для неї Ларрі. Жаровня працювала на газі з балонів. Готуючи, вона наспівувала уривками «Honky Tonk Women», і голос у неї був дуже щасливий.

Стю запалив цигарку. Він скоротив їх кількість до п’яти-шести на день: йому не дуже уявлялося, як Дік Елліс оперуватиме йому рак легень.

— Ну, весь той час, поки я йшов слідами Гарольда, я собі раз у раз повторював, що він, певне, буде не таким, яким я його уявляю. І він справді виявився не таким, але я й досі не можу точно сказати, що ж із ним не так. Приємний же, чортяка. Гостинний. Відкоркував вино, що я йому приніс, випили за здоров’я один одного. Мені весело було. Але…

— Але що?

— Ми з Лео до нього підійшли, коли він був до нас спиною. Загорожку навколо клумби мурував, і він розвертається… мабуть, не чув нас, доки я до нього не звернувся… і якусь мить я собі думав: «Боже, та цей мене зараз уб’є!»

У дверях з’явилася Люсі.

— Стю, вечеряти залишишся? У нас багато.

— Дякую, але мене Френні додому чекає. То хвилин п’ятнадцять посиджу.

— Правда?

— Іншим разом, Люсі, дякую.

— Добре, — вона повернулася в кухню.

— Ти прийшов тільки за Гарольда спитати? — здивувався Ларрі.

— Ні, — відповів Стю, прийнявши рішення. — Я прийшов спитати, чи будеш ти в нашому маленькому принагідному комітеті. Там один, Дік Елліс, мусив відмовитися.

— Он воно що, — Ларрі пішов до вікна і визирнув на тиху вулицю. — А я гадав, знову в рядових ходитиму.

— Звичайно, тут твоє рішення. Нам потрібен ще один. Тебе рекомендували.

— А хто, якщо можна?..

— Ми в людей поспитали. Френні, здається, вважає, що ти дуже врівноважений. І Нік Андрос розмовляв — ну, він не говорить, але сам розумієш — із один чоловіком, що з тобою їхав. Із Суддею Фаррісом.

Вигляд у Ларрі став задоволений.

— Суддя рекомендував, еге? Це чудово. Знаєте, вам би його. Розумний, як диявол.

— І Нік так казав. Але йому сімдесят уже, а медицина в нас на доволі примітивному рівні.