Розділ без назви (1)

— Просто не забувай: він самотній, йому страшно.

— І він ревнує.

— Ревнує? — вона замислилися, тоді похитала головою. — Я так не вважаю. Правда, не вважаю. Я з ним розмовляла, і, напевне, я б здогадалася, коли так. Але він, може, відчуває, що йому відмовили. Напевне, очікував, що його введуть у комітет.

— То було одноосібне — так це називається? — рішення Ніка, і ми не стали заперечувати. Усе зводилося до того, що ми всі не зовсім йому довіряємо.

— В Оґанквіті, — сказала вона, — він був найбільш жалюгідна дитина, яку можна собі уявити. Багато в чому то була компенсація ситуації в сім’ї… їм, мабуть, здавалося, що він вилупився із зозулячого яйця чи що… але після грипу він, здається, змінився. Принаймні для мене. Він ніби намагався бути… ну… мужчиною. Потім він знову змінився. Раптом. Почав весь час посміхатися. З ним уже й поговорити нормально неможливо стало. Він… у собі. Як коли люди навертаються в якусь релігію або читають… — вона несподівано зупинилася, і в її очах на мить з’явився вражений, немов переляканий, вираз.

— Читають що? — спитав Стю.

— Щось таке, що змінює їхнє життя, — промовила Френ. — «Капітал», «Майн Кампф». Чи просто перехоплені любовні листи.

— Ти про що?

— М-м-м? — вона глянула на нього, наче він вивів її з глибокої задуми. Потім усміхнулася. — Та нічого. Не хочеш навідати Ларрі Андервуда?

— Звичайно… якщо з тобою все добре.

— Зі мною все не просто добре, а зовсім прекрасно. Ходи. Киш! Зустрінемося о сьомій. Якщо ти поспішиш, то матимеш досить часу, щоб повернутися і встигнути повечеряти.

— Гаразд!

Він був коло хвіртки, що відділяла передній двір від заднього, коли Френ гукнула йому вслід:

— Не забудь спитати, що він думає про Гарольда!

— Не хвилюйся, — відповів Стю. — Не забуду.

— І за очима його простеж, коли відповідатиме, Стюарте!

——

Коли Стю між іншим спитав про враження від Гарольда (на той момент Стю ще й словом не обмовився про вакансію в комітеті), погляд Ларрі Андервуда став водночас обережним і замисленим.

— Френ казала тобі, як я марив Гарольдом, еге?

— Ага.