Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Що?

— Ми всі у списках загиблих чи зниклих, але це відомо лише чиновникам. Бачиш, ніхто не покидав будівлю після того, як це почалося... Жодним із відомих їм виходів.

— Гм... Домовленість про «переховування»?

— Джубале, у Майка дуже своєрідні методи вирішення таких проблем, і я не збираюся обговорювати їх по телефону — навіть по зашифрованому.

— Ти сказав, що він у в'язниці?

— Так і є. Він все ще там.

— Але...

— Цього достатньо. Якщо ти приїдеш сюди — не йди у Храм: його знищили. Наша організація розвалилася. Тому ми в місті. Гадаю, ти сказав би, що нас перемогли. Не говоритиму тобі, де ми... І дзвоню не звідти. Якщо ти мусиш приїхати, — а я не бачу для цього причин, бо ти нічого не зможеш зробити, — просто їдь собі, як завжди... І ми самі тебе знайдемо.

— Але...

— Це все. Бувайте. Анно, Дорказ, Ларрі, і ти також, Джубале, і немовля, розділяю з вами воду. Ти є Бог.

Екран спорожнів. Джубал вилаявся.

— Я знав! Я знав весь цей час! Ось що трапляється, якщо вляпатися в релігію. Дорказ, виклич мені таксі. Анно... Ні: ти догодовуєш дитя. Ларрі, спакуй мені невелику сумку. Анно, мені потрібна значна кількість готівки; Ларрі може завтра поїхати до міста, щоб поповнити запаси.

— Але, Бос, — запротестував Ларрі, — ми всі їдемо.

— Звичайно, — рішуче погодилася Анна.

— Охолонь, Анно. І Дорказ теж закрий рот. Зараз не час давати право голосу жінці. У цей момент у тому місті проходить лінія фронту, тож там може статися будь-що. Ларрі, ти залишишся, щоб захистити двох жінок і немовля. Забудь про поїздку в банк; вам не знадобиться готівка, тому що ніхто з вас не вийде звідси, поки я не повернуся. Хтось грає, і грає дуже грубо, — а цей будинок достатньо тісно пов'язаний з Церквою, тож вони можуть дістатися й сюди. І не зволікай з тим, щоб забрати всіх у підвал, якщо це знадобиться: краще одразу поставте ліжечко Еббі туди. А зараз всі вийдіть: я мушу переодягтися.

Через півгодини Джубал був, як і хотів, сам у своєму кабінеті; всі решта виконували його доручення. Ларрі вигукнув:

— Бос! Таксі приземляється.

— Вже йду, — відповів він і повернувся, щоб востаннє глянути на «Каріатиду, що впала». В його очах стояли сльози. Джубал м'яко промовив: — Ти старався, правда ж, юначе? Але камінь завжди заважкий... Занадто важкий для будь-кого.

Він обережно торкнувся згорбленої фігури, розвернувся і вийшов.

Розділ 35