Розділ «Чужинець на чужій землі»

Поїздка Джубала виявилася жахливою. Таксі було автоматичне і робило саме те, чого він все життя очікував від техніки: зупинилось, зламалось і було відправлене до ремонтної майстерні. Джубал пробув у Нью-Йорк значно довше, ніж початково планував. Там він з'ясував, що міг дістатись мети значно швидше, користуючись звичайним муніципальним транспортом, і пішов шукати вільний чартер. Тож за кілька годин, проведених у товаристві цілковито незнайомих людей (яке він ненавидів), дивлячись стерео (яке він ненавидів лише трохи менше), він нарешті прибув на місце.

Проте завдяки цим обставинам він дещо дізнався. Джубал бачив виступ Верховного Єпископа Шорта, коли той оголошував священну війну Антихристу — тобто Майку; а ще — занадто багато кадрів того, що, очевидно було вщент зруйнованою будівлею, дивлячись на яку він не уявляв собі жодної можливості того, як будь-хто з них міг втекти звідти живим. Август Грівз, з його найурочистішою інтонацією справжнього ліппмана, стривожено продовжував огляд подій... Але при тому зазначив, що у сварці через зведений паркан завжди винен хтось із сусідів — тож очевидно, що Людина з Марса припустився в чомусь фатальної помилки.

Нарешті, Джубал зійшов на міській платформі для приземлення, конаючи від спеки в своєму зимовому одязі. Вбраний не по погоді з огляду на яскраве сонце над головою, він звернув увагу на те, що пальми були так само, як і раніше, схожі на жалюгідну пір'яну щітку для змітання пилу. Мимохідь глянув просто перед собою — на океан, розмірковуючи над тим, що ця величезна кількість мінливої води точно забруднена виноградними кісточками та людськими екскрементами — абсолютно точно, хоч він і не міг переконатись в цьому з такої відстані. А потім він подумав, що йому робити далі.

До нього підійшов чоловік у форменій фуражці.

— Таксі, сер?

— О, так. Гадаю, що так.

У гіршому разі він міг поїхати в готель, зателефонувати журналістам і дати їм інтерв'ю, яке повідомить світу про його місцезнаходження — час від часу статус людини, вартої новин, мав свої переваги.

— Сюди, сер, — таксист вивів його з натовпу до шеренги жовтих авто. Коли пілот поставив сумку біля Джубала, то тихо промовив: — Пропоную вам воду.

— Що? Ніколи не відчувай спраги.

— Ти є Бог, — водій зачинив двері й сів на своє місце.

Вони приземлились на приватному майданчику для приземлення, розташованому на одному з крил великого пляжного готелю. Стоянка для чотирьох авто для гостей готелю була в іншому крилі. Водій, скориставшись автопілотом, відправив таксі назад, взяв Джубалову сумку й провів його До будівлі.

— Ви не змогли б пройти так само легко через вестибюль, — доброзичливо сказав він, — оскільки фойє на цьому поверсі забите кобрами, а у них дуже поганий характер. Тож якщо ви захочете вийти назовні, то обов'язково попросіть когось про допомогу. Мене — чи будь-кого іншого. Я — Тім.

— Я — Джубал Гаршоу.

— Я знаю, брате Джубал. Сюди. Дивіться під ноги.

Вони зайшли у величезний, надзвичайно розкішний готельний номер. Джубала провели в спальню з окремою ванною; Тім прокоментував:

— Це ваша, — поклав Джубалову сумку і вийшов.

На столику Джубал знайшов воду, склянку, кубики льоду й пляшку бренді, — відкорковану, проте непочату. Його не здивувало те, що це було його улюблене бренді. Він налив собі трохи, випив і зітхнув, а потім зняв свій важкий зимовий піджак.

Зайшла жінка з тацею сандвічів. На ній була проста сукня, яка здалася Джубалу радше уніформою покоївки, оскільки сильно різнилася від шортів, шарфів, міні-спідниць, купальників, саронгів та інших яскраво забарвлених способів швидше показати, аніж приховати, які характеризували вбрання більшості жінок на цьому курорті. Однак вона посміхнулася йому і сказала:

— Пийте глибоко і ніколи не відчувайте спраги, наш брате, — поставила тацю, пройшла у ванну й почала набирати для нього воду. А потім оглянула обидві кімнати. — Вам ще щось потрібно, Джубале?

— Мені? О, ні, все просто чудово. Я швиденько сполоснуся і... Бен Кекстон десь тут?