Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Вони видадуть його.

— Не бійся. Вони цього не зроблять.

— Ну... Де він? Я хочу з ним поговорити.

— О, він тут, через кілька кімнат від тебе. Але зараз Майк медитує у трансі. Він дещо просив тобі передати, коли ти приїдеш — а саме: нічого не робити, зовсім. Ти можеш поговорити з ним просто зараз, якщо наполягаєш на цьому; Джилл може його покликати. Та я б не радив. Немає потреби поспішати.

Джубал подумав, визнав, що йому надзвичайно сильно хотілося б почути від самого Майка, що і як — і дати йому прочуханки за те, що в таке вляпався. Однак він також визнав і те, що турбувати Майка, коли той у трансі, було значно гірше, ніж турбувати самого Гаршоу, коли він диктував оповідання. Хлопчик завжди занурюється в самогіпноз, коли «ґрокає повноту», чим би вона не була, — і навіть якщо хтось змушує його зробити паузу, він завжди відчуває потребу повернутися в транс. Це так само марно, як намагатись будити ведмедя у зимовій сплячці.

— Добре, я зачекаю. Але я хочу з ним поговорити, коли він прокинеться.

— Поговориш. Тепер розслабся — і будь щасливий. Відпочинь після своєї подорожі.

Бен підвів його до групи, що зібралася навколо стерео.

Анна підняла погляд.

— Привіт, бос, — вона посунулася і звільнила для нього місце. — Сідай.

Джубал приєднався до неї.

— Можу я запитати, якого чорта ти тут робиш?

— Те саме, що й ти, — нічого. Дивлюся стерео. Джубале, будь ласка, не злися, що ми не послухалися твого наказу. Ми належимо до Гнізда так само, як і ти. Тобі не слід було забороняти нам не приїжджати... Проте ти тоді був надто засмучений для того, щоб з тобою сперечатися. Шериф щойно оголосив, що збирається викинути усіх хвойд — тобто нас — з міста, — вона посміхнулася. — Зі мною такого ще не траплялося; це має бути цікаво. Чи може хвойда скористатися залізницею? Чи мені доведеться йти пішки?

— Не думаю, що для цього питання існують якісь закони. Ви всі приїхали?

— Так. Але не злись. Джуд Мак-Клінток доглядатиме за будинком. Про всяк випадок більше року тому ми з Ларрі домовилися з хлопцями Мак-Клінток, що хтось із них це робитиме. Вони знають, як працює піч, де сховані вимикачі та все інше; отже, все добре.

— Гм! Я починаю думати, що я там — просто пансіонер.

— А ти колись був кимось іншим, бос? Ти чекав, що ми це зробимо — і не турбуватимемо тебе. Тож ми це зробили. Проте тобі має бути соромно, що ти не розслабився і заборонив усім нам подорожувати разом. Ми приїхали сюди близько двох годин тому — а в тебе, очевидно, виникли якісь труднощі.

— Так. Жахлива поїздка. Анно, щойно я дістануся додому, — і ноги моєї не буде за межами того місця до кінця мого життя... А ще я збираюся висмикнути з розетки телефон і розбити базікалку.

— Так, бос.

— Цього разу я так і зроблю, — він глянув на велетенську базікалку перед ним. — Ця реклама триватиме вічно? Де моя хрещениця? Не кажи, що ти залишила і її теж на милість ідіотів-синів Мак-Клінтока!