Розділ «Чужинець на чужій землі»

взяти чашу отрути, що в друга просив.

— Джубале, — стурбовано сказала Анна, — у тебе діарея?

— Як завжди.

— Це теж у ту ж картотеку?

— Що? Це у «Нью-Йоркер». Під звичним у них псевдонімом.

— Вони повернуть рукопис.

— Вони його куплять. Це нездорово; тож вони куплять.

— Крім того, тут щось не те з ритмом.

— Звичайно ж, щось не те! Тобі потрібно дати редактору можливість щось змінити — інакше він засмутиться. Після того, як він додасть туди щось своє, смак сподобається йому ще більше; тож видання це купить. Послухай, моя люба, я успішно уникав чесної роботи задовго до того, як ти народилася, — тож не намагайся вчити вченого, тим більше старшого за тебе. Хочеш, я поняньчуся з Еббі, поки ти надсилатимеш копію в редакцію? Гей! Зараз же час годувати Ебігейл, — хіба ні? І не ти була «Сюди», а Дорказ, — я згадав!

— З Еббі нічого не станеться, якщо вона почекає кілька хвилин. Дорказ прилягла. Ранкова нудота.

— Маячня! Якщо вона вагітна, тоді чому б їй не дозволити мені зробити аналіз? Анно, я можу помітити вагітність на два тижні раніше, ніж будь-хто інший, — і ти про це знаєш. Думаю, що я мушу бути рішучим з цією дівчиною.

— Джубале, ти її не чіпатимеш! Вона боїться, що не завагітніла... І їй якомога довше хочеться думати, що це таки сталося, — поки вона не переконається в зворотньому. Хіба ти нічого не знаєш про жінок?

— Гм... ні. Але я поміркую над цим. Ну нічого, добре; я її не чіпатиму. Але чому ти не принесла наше маленьке янголятко, щоб поняньчитися з нею тут? У тебе вільні обидві руки, коли я тобі щось диктую.

— По-перше, я рада, що цього не зробила, — вона могла б зрозуміти, що ти говорив...

— Виходить, я погано на неї впливаю, так?

— Вона ще надто мала, щоб розуміти солодкий сироп підтексту, бос. Проте справжня причина в тому, що ти нічого не робиш, коли я приношу її, а просто граєшся з нею.

— Хіба можна придумати кращий спосіб збагачення марних годин?

— Джубале, я ціную той факт, що ти так захопився моєю донькою; думаю, що вона дуже схожа на мене. Проте ти проводиш увесь час, або граючись з нею... або побиваючись. І це погано.

— Як скоро ми отримаємо виплати?

— Це не стосується справи. Якщо ти найближчим часом не почнеш писати свої оповідання, то це викличе ментальний закреп. Дійшло вже до того, що Дорказ, Ларрі та я гриземо нігті, — а коли ти вигукуєш «Сюди», ми починаємо тремтіти з полегшенням. Ось тільки це завжди фальшива тривога.