Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Анно, — заговорив він, не обертаючись, — зніми нам маленький тропічний атол і вистав цей мавзолей на продаж.

— Так, Бос. Щось іще?

— Підпиши довготривалу оренду атолу до того, як віддаси цю пустку індіанцям; я не житиму в готелях. Скільки часу минуло, відколи я востаннє писав щось?

— Сорок три дні.

— Бачиш? Нехай це буде тобі уроком. Почнімо. «Смертельна пісня Кольта Вуда».

Безодні моїх бажань нині промерзли до дна.

З-під зламаних спогадів кровоточить моя душа.

Тінь минулої радості тримає глуха стіна,

І вітер з моїми надіями геть кудись поспішає.

Лахміття розтерзані плоті, зліплені абияк,

У вивернутих ключицях чується крові ритм.

Погляд мій пересипаний пісковою тугою так,

Що я не можу пробити сувій пісковий ним.

Нервовий блиск лихоманить світле лице твоє.

Мені нічим тебе почути, та мій голос дзвенить з пустоти:

Що мені, що пітьма для мене свої вічні тенета снує, —

Смерть — дрібниця; але жахливо

не знати, де зараз ти[89].

— Ось, — жваво додав він, — підпиши «Луїза М. Елкотт» і нехай агентство відправить це у журнал «Близькість».

— Бос, це ось так ти уявляєш «твір на продаж»?