Розділ «Чужинець на чужій землі»

— О, я дійсно так вважаю. Я вставила одну з ваших котушок у програвач і майже кожного вечора засинаю під неї.

— Найвища шана, яку письменник тільки може отримати — байдуже сказав Джубал.

— Досить, Доун, — вставив Бун. — Молодик, який сидить між ними — містер Валентин Сміт, Людина з Марса.

Її очі розширилися, а рот відкрився.

— О, Боже!

Бун вигукнув:

— Благослови тебе, дитя! Ось це так справді несподіванка, чи не так?

Вона сказала:

— Ви дійсно Людина з Марса?

— Так, міс Доун Ардент.

— Називай мене просто Доун. О, Боже!

Бун поляскав її по долоні.

— Чи ти не знаєш, що то гріх — сумніватися у словах Єпископа? Моя люба, чи хотіла б допомогти направити Людину з Марса до світла?

— О, з радістю!

(«Звичайно ж, хотіла б, ти прилизана сучка!» — подумки сказала собі Джилл). Вона починала все більше злитися, відколи до них приєдналася міс Ардент. На жінці була темна довга сукня — аж під шию, проте вона анічогісінько не прикривала. Сукня була з в'язаної тканини, майже ідеально відтіняла її засмаглу шкіру, і Джилл була впевнена, що шкіра під нею — це все вбрання Доун. Окрім самої міс Ардент, якої там було — у всіх місцях — забагато. Ця сукня була зумисним порівнянням скромності з екстремальним стилем, і так була вбрана майже вся жіноча половина пастви: дехто з них під час зміїного танцю, здавалося, намагався витрястись зі свого одягу. Джилл подумала, що навіть попри те, що міс Ардент була одягнена, вона виглядала так, наче щойно встала з ліжка — і переймалася лише тим, щоб заповзти назад. З Майком. Досить вигинатися своєю тушею перед ним, ти, дешева хвойдо!

Бун промовив:

— Я поговорю про це з Верховним Єпископом, моя люба. Зараз тобі краще спуститися назад, щоб керувати тією виставою. Джагу потрібна твоя допомога.

Вона слухняно підвелася.

— Так, Єпископе. Рада була познайомитися з вами, докторе — і міс Брод. Сподіваюся, ми з вами ще побачимося, містере Сміт. Я молитимуся про це.

І вона попливла геть.