Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Архангел Фостер любить вас усіх. Поцілуйте сестру зліва...

— Він має особливе послання для кожного з нас, хто зібралися тут сьогодні.

Жінка заговорила знову; здавалося, Дігбі вагався.

— Що то було? Голосніше, благаю, — вона щось пробурмотіла і закричала.

Дігбі підняв погляд і посміхнувся.

— Його послання для паломника з іншої планети — Валентина Майкла Сміта, Людини з Марса! Де ти, Валентине Майкле? Підведися, підведися!

Джилл намагалася зупинити його, проте Джубал пробурчав:

— Легше зробити це, ніж опиратися їм. Дозволь йому встати, Джилл. Помахай, Майку. Тепер можеш сісти.

Майк так і зробив, вражений почутим, адже тепер вони вигукували:

— Людина з Марса... Людина з Марса!

Проповідь, що прозвучала далі, здавалося, теж призначалася йому — проте, хоч він і намагався, але так нічого і не второпав. Слова були англійськими, проте більшість з них, здавалося, якось неправильно поєднали. Плюс до всього довкола так шуміли, гучно плескаючи в долоні та вигукуючи «Алілуя» та «Щасливого дня!», що це його вкрай спантеличило. Тож Майк зрадів, коли все закінчилося.

Щойно проповідь закінчилася, Дігбі передав службу молодому священику і пішов; Бун підвівся.

— Ходімо, люди. Зараз ми прослизнемо перед натовпом.

Майк пішов за ним услід, тримаючи Джилл за руку. Через якийсь час вони вже йшли майстерно виконаним арочним тунелем, залишаючи шум натовпу десь позаду. Джубал промовив:

— Цим шляхом ми вийдемо на стоянку? Я сказав водієві почекати.

— Що? — відповів Бун. — Так, якщо підете прямо. Проте спочатку ми зустрінемося з Верховним Єпископом.

— Що? — вигукнув Джубал. — Ні, не думаю, що ми можемо. Нам час додому.

Бун пильно глянув на нього.

— Ви ж не це хотіли сказати. Верховний Єпископ чекає на нас просто зараз. Ви не можете ось так піти — ви повинні висловити йому повагу. Ви його гості.

Джубал вагався, потім здався.