Барва чарів

— Ти сказав! — скрикнув Буйвітер. — Я ж казав, що не можна вимовляти «вісім»!

Він спинився, шокований сам від себе. Проте слово вже випурхнуло й долучилося до своїх товаришів у загальному шепоті.

Буйвітер кинувся тікати, але повітря раптом згусло, мов патока. Утворювався небачений досі великий заряд магії; кожен порух його кінцівок — повільний та болісний — залишав за собою слід золотистих іскор, траєкторію яких можна було простежити.

Позаду почувся гуркіт і величезна восьмикутна плита піднялася, зависла якусь мить на одному ребрі й гупнула на підлогу.

З ями виповзло щось тонке та чорне й обвилося довкола щиколотки Буйвітра. Він скрикнув і важко приземлився на тремтячу плитку. Мацак поволік його долівкою.

Перед чарівником опинився Двоквіт і спробував дотягнутися до його рук. Чарівник розпачливо схопився за руки коротуна й вони обоє лежали, дивлячись одне одному в обличчя. Буйвітер усе одно рухався далі.

— Що тебе тримає? — випалив він, хапаючи ротом повітря.

— Н-нічого! — відповів Двоквіт. — А що діється?

— Мене затягує в цю діру, хіба не бачиш?

— Ой, Буйвітре, мені так прикро…

— Тобі прикро…

Почувся звук, схожий на дзижчання пилки, і тиск на ноги Буйвітра раптово припинився. Він повернув голову й побачив Груна, який, присівши біля ями, заповзято рубав мацаки, що насувалися на нього.

Двоквіт допоміг чарівнику встати й вони присіли за вівтарним каменем, спостерігаючи за скаженою боротьбою воїна й кінцівок, що вишукували собі жертву.

— Марна справа, — сказав Буйвітер. — Втілення може матеріалізувати мацаки. Що ти робиш?

Двоквіт гарячково прилаштовував клітку з принишклими ящірками до малюнкової коробки, встановленої на триніжок.

— Я просто мушу зробити світлину цього, — пробурмотів він. — Це ґрандіозно! Чуєш мене, чортику?

Малюнковий чортик відчинив маленьку кришечку, швидко глипнув на все, що відбувалося біля ями, і знову пірнув у коробку. Буйвітер підстрибнув, відчувши, як щось торкнулося його ноги, і наступив каблуком на мацак.

— Гайда, — сказав він. — Пора драпати звідси.

Він схопив Двоквіта за руку, але турист пручався.

— Накивати п’ятами та залишити Груна з тим почвариськом? — озвався він.