Барва чарів

Буйвітер замовк. На виході з протилежного коридору стояв Грун Варвар, стискаючи у своїй, завбільшки з довбню, руці великий чорний меч.

— Ти? — невпевнено промовив Грун.

— А-ха-ха. Так, — відповів Буйвітер. — Ти ж Грун, так? Давненько не бачились. Що тебе сюди привело?

Грун вказав на скриню.

— То, — сказав він.

Ця насичена бесіда, схоже, забрала в Груна багато сил. Тоді він додав, тоном, у якому поєднувалося твердження, претензія, погроза й ультиматум:

— Моє.

— Вона належить Двоквітові, — мовив Буйвітер. — Даю натяк: не чіпай її.

До нього враз дійшло, що ці слова якраз не варто було казати, але Грун уже відштовхнув Двоквіта й потягнувся до Скрині… яка повипускала ніжки, відступила й погрозливо припідняла своє віко. У непевному світлі Буйвітрові здалося, що він побачив ряди велетенських зубів, білих, як відбілений бук.

— Груне, — зараз же сказав він, — я мушу тобі дещо повідомити.

Грун повернувся до нього збентежено.

— Що? — озвався він.

— Дещо про числа. Слухай, ти ж знаєш, якщо додаси до семи один або до трьох п’ять, чи від десяти віднімеш два, то отримаєш деяке число. Доки ти тут, не вимовляй його, і тоді, можливо, ми матимемо якийсь шанс звідси вибратися живими. Або принаймні просто мертвими.

— Хто це такий? — спитав Двоквіт. У руках він тримав клітку, яку щойно дістав із глибочезних глибин Скрині. У тій клітці було повно набурмосених рожевих ящірок.

— Я — Грун, — гордо мовив Грун і перевів погляд на Буйвітра. — Що?

— Просто не кажи того, гаразд? — мовив Буйвітер.

Він подивися на меч у руці Груна: чорний, такий чорний, що то був радше не колір, а цвинтар кольорів, а ще на лезі був вигадливий рунний напис. Однак більше увагу привертало його слабке октаринове сяйво. Меч, мабуть, теж помітив чарівника, бо раптом заговорив голосом, наче кігтем по склі.

— Дивно, — сказав він. — Чому це йому не можна казати «вісім»?

«ВІСІМ, вісім, вісім», — підхопила луна. Десь глибоко під землею почувся невиразний скрегіт.

Відлуння, хоч і стихало, але ніяк не замовкало. Воно стрибало від однієї стіни до іншої, туди й сюди, а фіолетове світло мерехтіло в лад зі звуком.