Розділ «КНИГА ТРЕТЯ»

Тоді повна вага істини вдарила Лоуренса — вони наклали на нього заклинання! Прокляття, якщо по правді. Якщо він захоче розказати про магів будь-кому, то ніколи не заговорить знову. Він знав, що це правда. Звичайно, не було ніякого способу це перевірити, окрім найважчого. Він подивився на свої пальці на дубовому столі. Що, коли він повинен буде писати тексти, а не розмовляти з людьми, решту свого життя?

— Це не одне і те ж, — сказав Тейлор Патриції. — Ви повинні бути вдячними, що є люди, які турбуються про вас. Коли ви приїхали до Sucka Free (Сан-Франциско), ви були... надто самовпевнені. Я теж погано переніс Сибір, але ми повинні рухатися далі.

— Гаразд, — сказав Лоуренс. — Тепер я, мабуть, під... — Він двічі оглянув кав'ярню, намагаючись з'ясувати, чи немає нікого поблизу. — підлягаю деяким обмеженням щодо того, що я можу казати людям, які не були в тому книжковому магазині сьогодні ввечері. Так що я думаю, що вам потрібно пояснити мені це докладно. Розказати мені, як це працює. Мені просто цікаво, от і все.

— Звучить справедливо. — Тейлор подарував йому ще один пончик.

— Добре, — сказала Патриція. — Але не тут. Можливо на ці вихідні ми можемо піти на прогулянку до парку. Я пам'ятаю, що вам подобається гуляти на відкритому повітрі.

Лоуренс здригнувся, що, ймовірно, означало, що він почав відчувати себе нормально.

20

Патриція відчутно хвилювалася, готуючи свою першу вечірку, адже частина її вірила у фантазію, що вона була людиною, яка зібрала навколо себе крутих людей. Як хазяйка популярного салону. Вона годину прибирала кімнату, створила музичний плейлист і поклала пектися тісто — хліб з подрібненими батончиками. Її сусідки Діді і Рахеліна приготували свою знамениту — пасивно-агресивну — закуску, потім з'явився Тейлор у блискучих штанах і з пакетом змішаної зелені. Кевін прибув у легкому жилеті, колір якого співпадав зі стрічкою на зап'ясті, якою він зв'язував усі свої страхи, він приніс чудовий сир. Хліб Патриції наповнив повітря дріжджовим теплом, і вона глибоко вдихнула аромат. Вона була дорослою. І приймала гостей.

Поки Патриція розкладала салати, Кевін розповідав Діді і Рахеліні щось про психологію собак. (Деколи, коли Кевін намагався зникнути після сексу з Патрицією, він лягав спати на дивані, і вони почали називати його "паном-диваном", але не при ньому.)

Діді розказала про останній концерт її групи, на якому, як зазвичай, синьоволосий співак копіював стильну і сексуальну Кетлін Ґаннаскес, про яку ніхто не міг би сказати, що вона визначала себе як безстатеву особу.

Коли Патриція зібралася витягнути хліб, Тейлор подивився навколо і сказав, що це затишна квартира, і що йому жаль, що Патриції, можливо, доведеться переїхати до Портленда.

— Що? — Патриція випустила рукавичку на підлогу. Вона стояла біля відкритої духовки, тому відчувала, що замерзає з одного боку і червоніє з іншого.

— Ох, — Тейлор відкинувся назад, піднявши руки. — Я думав, ви знаєте. Вони подумують про переведення вас до Портленда.

— Хто такі "вони"? — моргнув Кевін.

— Забудьте, що я щось сказав. Я говорив про школу. — Його посмішка зникла, змінившись широко розкритими очима і стиснутою щелепою. У цьому був весь Тейлор: він був настільки скритний, що ви не могли сказати, про що він думав більшу частину часу, але потім вкидав бомбу, щоб побачити, як усі стрибають.

Патриція вихопила хліб голими руками. Її не хвилювали опіки.

— Це обурливо! Вони не можуть змусити мене переїхати до Портленда. — У Портленді всі молоді відьми жили однією групою у будинку з комендантською годиною, і ними керували кілька старших відьом.

— Ти зібрала вечірку, щоб сказати нам, що їдеш у Портленд? — запитав Кевін.

— Ні, — сказала Патриція, задихаючись і кашляючи.

— Хтось вас примушує? — Запитала Діді з дивана, здивовано піднявши брови. — Я цього не розумію.